Юридичний і медичний критерії й правові наслідки психічних розладів особи в період після здійснення нею злочину, але до вироку (реферат), реферат
Неділя, 04.12.2016, 09:09
Реферати безкоштовно
Головна Реєстрація Вхід
Приветствую Вас, Гість · RSS
Форма входа
Меню сайта
Пошук
Оплачена реклама
Наше опитування
Ви ще до нас повернетесь?
Всього відповідей: 4418
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог файлов
Головна » Файли » Реферати » Право

Юридичний і медичний критерії й правові наслідки психічних розладів особи в період після здійснення нею злочину, але до вироку (реферат)
15.11.2012, 13:35




Скачати реферат

Юридичний і медичний критерії й правові наслідки психічних розладів особи в період після здійснення нею злочину, але до вироку (реферат)


Психічні розлади, що виключають карно-процесуальну дієздатність обвинувачуваного. Відповідно до закону, особа, у якого після здійснення злочину наступив психічний розлад, що позбавляє його можливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, звільняється від покарання (ч. 1 ст. 81 КК РФ).

На відміну від несамовитих, не підлягаючої кримінальної відповідальності, особи, що занедужали глибоким психічним розладом після здійснення злочину, не підлягають покаранню. Діяння несамовитого не є злочином, у зв'язку із чим виключена й постановка питання про кримінальну відповідальність. Єдина її підстава - склад злочину. Особи, про які мова йде в ст. 81 КК, злочин зробили й відповідальності підлягають. Але вона не може бути реалізована в покаранні, що у цьому випадку незастосовно по двох підставах: 1) попереднє або судове слідство (залежно від часу початку захворювання) без участі захворілого, котрий займає в справі процесуальне положення обвинувачуваного, не можуть бути проведені, а справа не може бути кінчено винесенням вироку (карно-процесуальна перешкода); 2) саме покарання не можна не призначити, не виконати стосовно суб'єкта із глибоким психічним розладом (кримінально-правова перешкода).

Норма ч. 1 ст. 81 КК носить кримінально-правовий характер, але в ній не можна не бачити й істотного карно-процесуального компонента. Причому карно-процесуальна перешкода логічно й хронологічно передує кримінально^-правовому.

У зв'язку із цим утримується в КК формулювання юридичного критерію психічного розладу, покликане визначити його глибину (вага), представляється не занадто вдалої. Тому що в розглянутому випадку суть справи не в тім, що розлад не дозволяє обвинувачуваному усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними. Раз злочин був зроблений в осудному стані, те даний суб'єкт не був позбавлений зазначеної здатності. Але виникле після цього психічний розлад не дозволяє йому самостійно брати участь у судочинстві. Він не може в чинність хвороби адекватно сприймати имеющие значення для справи обставини, розуміти сутність своїх процесуальних прав і обов'язків, робити дії, у яких реалізуються його права. Так, обвинувачуваний із глибоким психічним розладом нездатний правильно зрозуміти суть пред'явленого обвинувачення й значення його доказів, що обґрунтовують; він не в змозі, захищаючи свої права, представити свої докази, заявити клопотання, принести скаргу та ін. Іншими словами, психічний розлад робить обвинувачуваного процесуально недієздатним.

В англо-американському праві подібні стани психічно хворого обвинувачуваного йменуються «нездатністю стати перед судом». Цим формулюванням користуються іноді й вітчизняні фахівці, у першу чергу судові психіатри, що варто визнати небажаним (або, принаймні, саме формулювання потрібно розглядати як дуже умовну). По-перше, такого найменування немає в російському законі. По-друге, слово «стати» асоціюється з пасивним станом. Тоді як звертання до категорії процесуальної дієздатності-недієздатності, тобто можливості-неможливості самостійно брати участь у справі, підкреслює активну роль особи й більше відповідає процесуальному положенню обвинувачуваного.

Трохи ускладнює правильне й однакове рішення розглянутого питання відсутність в УПК загальної норми про карно-процесуальну дієздатність, так само як і норм, що стосується її втрати у зв'язку із психічним розладом. У той же час відзначені недоліки законодавства не занадто значимі для експертної практики.

По глибині поразки психічних функцій психічні розлади як зумовлюючу неосудність, так і процесуальну недієздатність багато в чому тотожні (відповідаючи, як уже говорилося в попередньому параграфі, «психотическому рівню» порушення психічної діяльності). Тому єдина для них формула юридичного критерію, що позначає цю глибину, у принципі припустима*.

* Приміром, цілком прийнятної була б загальна для неосудності й недієздатності формулювання «нездатність розуміти значення своїх дій або керувати ними».

Наявні в обвинувачуваного під час виробництва в справі психічні розлади меншої глибини (ваги) не виключають для страждаючі ними особи можливості брати участь у справі. Однак такого роду розладу можуть спричиняти інші правові наслідки (див. нижче: «Психічні недоліки, що перешкоджають самостійному здійсненню права на захист»).

Таким чином, стосовно до психічних розладів, що виключають процесуальну дієздатність обвинувачуваного (подібно неосудності й обмеженій осудності), діє принцип єдності юридичного й медичного критеріїв.

Медичний критерій виражений у ст. 81 КК лише одним найменуванням - «психічний розлад». Тим часом його характер, з погляду тривалості й оборотності (виліковності), має принципово важливе значення. Дана обставина враховується Кримінально-процесуальним кодексом.

У відповідності зі ст. 409 і 410 УПК у випадку, коли особа після здійснення їм злочину занедужало тимчасовим психічним розладом, кримінальна справа лише припиняється до видужання або такого поліпшення психічного стану захворілого суб'єкта, коли він знову знаходить можливість брати участь у справі. Після чого справа підлягає поновленню в загальному порядку (за умови, що не минули строки давнини, установлені ст. 78 і 83 КК). Якщо ж захворювання є хронічним, то захворілий підлягає звільненню від покарання. Видужання або значного поліпшення стану психічного здоров'я в цьому випадку вже не очікується, внаслідок чого питання про покарання відпадає.

У всіх перерахованих випадках до захворілого можуть бути застосовані судом примусові міри медичного характеру (ч. 1 ст. 81 і п. «б» ч. 1 ст. 97 КК).

Отже, у розглянутій області можна виділити щонайменше два принципово різних по своєму фактичному втримуванню й правовим наслідкам варіанта.

1. Особа після здійснення їм злочину занедужує тимчасовим психічним розладом. Кримінальна справа припиняється на тій стадії процесу, коли був виявлений тимчасовий психічний розлад - на попередій слідстві або в стадії судового розгляду. Але питання про призупинення справи вирішується судом (ст. 409 УПК). Тому, якщо тимчасовий психічний розлад був виявлений ще на попередій слідстві, то слідчий повинен направити матеріали справи в суд. Далі приймається одне із двох процесуальних рішень: а) при небезпеці хворого до нього застосовуються примусові міри медичного характеру (ч. 2 ст. 97 КК*); б) при відсутності небезпеки примусові медичні міри не застосовуються, а лікування здійснюється установами органів охорони здоров'я у звичайному порядку, передбаченому законодавством про охорону здоров'я («на загальних підставах»). Після видужання або значного поліпшення психічного стану особи суд скасовує примусове лікування (або психіатрична установа органів охорони здоров'я закінчує лікування «на загальних підставах»). Далі вирішується питання про поновлення справи. При закінченні до цього часу строків давнини справа припиняється (п. 3 ст. 5 УПК). Якщо ж строки давнини не минули, то справа відновляється й по ньому ведеться подальше виробництво.

* Назвою «небезпека» тут і далі ми будемо користуватися для стислості. Розгорнуте формулювання закону звучить так: «примусові міри медичного характеру призначаються тільки у випадках, коли психічні розлади пов'язані з можливістю заподіяння цими особами іншої істотної шкоди або з небезпекою для себе або інших осіб». (Докладніше див. гл. 4 дійсного підручника).

2. Особа після здійснення їм злочину занедужало хронічним психічним розладом. Справа направляється в суд для звільнення захворілого від покарання й рішення питання про необхідність призначення примусових мір медичного характеру. В окремих випадках, коли на думку слідчого й прокурора, заснованому на висновку експертів, що занедужав не представляє небезпеки й не має потреби в примусовому лікуванні, справа може бути припинене в стадії попередій слідства без передачі його в суд (ч. 1 і 3 ст. 406 УПК).

Неважко помітити, що КК і УПК по-різному трактують поняття «звільнення від покарання через хворобу». Стаття 81 КК під «звільненням» розуміє як тимчасове незастосування покарання у зв'язку із призупиненням справи (але з можливістю його поновлення в майбутньому, коли наступить видужання), так і безумовне (без можливості в майбутньому відновити справу й застосувати покарання). УПК під «звільненням від покарання» має на увазі лише другий варіант («безумовне» звільнення). Регламентація розглянутого питання в УПК представляється більше вдалої. Об'єднання під одним найменуванням різних по своєму фактичному втримуванню й правовим наслідкам варіантів (як це зроблено в ст. 81 КК) може привести до їхнього змішання й, як слідство, - до судових помилок.

Серед психічних розладів, що наступають у суб'єкта після здійснення їм злочини, найбільше часто зустрічаються так звані реактивні (психогенні) стану. Їхнє виникнення обумовлене гострими психічними травмами або тривалими психотравмирующими ситуаціями, у яких виявився даний суб'єкт*. У якості психотравмирующего фактору можуть виступати сам злочин і приведшие до нього обставини, а також важко пережита обвинувачуваним ситуація слідства й суду (пред'явлене обвинувачення, що загрожує покарання, арешт і т.п.).

* Докладніше про реактивні стани див. гл. 13 дійсного підручника.

Прикладом реактивного стану, що виник в обвинувачуваного в ході виробництва по кримінальній справі, може служити випадок з експертної практики.

Гр-н Г., що обвинувачувався в перевищенні влади й одержанні хабарів, був спрямований судом на стаціонарну судово-психіатричну експертизу.

Після залучення його до кримінальної відповідальності Г. давав послідовні показання, активно захищався, провину свою визнавав частково (заперечував одержання хабарів). Але по закінченні попередій слідства відмовився ознайомитися з матеріалами кримінальної справи, скаржачись на «шум у голові, неможливість зосередитися, що-небудь запам'ятати». У судовому засіданні був недоступний контакту, на звернені до нього питання не реагував.

Перебуваючи в експертному відділенні, випробуваний у навколишній і власній особистості орієнтувався не повністю - не міг назвати поточних дат, своє місцезнаходження. Пересувався ходою, що шаркає, руху його були вповільненими. Спостерігалася слинотеча з постійно напіввідчиненого рота. Вираження особи розгублене, на очах сльози. У контакт із експертами вступав із працею. На початку бесіди відповідав на питання тихим, ледве чутним, голосом, після довгих пауз. Скаржився на головний біль, запаморочення, на «внутрішню тривогу, страх». При цьому ставав схвильованим, заявляв, що почуває, як «навколишні косяться на нього», просив допомоги в лікарів. Починав ридати, заспокоїти його не вдавалося. Крізь сльози просив «дати йому таблеток, щоб умерти», висловлював суицидальные думки. З теплотою озивався про дітей, при спогаді про неї завжди плакав. На питання, що ставляться до інкримінованим йому злочинам, не відповідав. У відділенні постійно перебував у постелі, накрившись ковдрою з головою. При експертному обстеженні були виявлені загальна загальмованість зі зниженням здатності до запам'ятовування й утрудненням концентрації уваги, а також різко знижене тло настрою в сполученні із тривожністю.

Експертна комісія дійшла висновку, що Г. хронічним психічним розладом не страждає, виявляє ознаки тимчасового розладу психічної діяльності у формі реактивної депресії, що розвилася в психотравмирующих умовах попередій слідства. У відношенні інкримінованих йому діянь Г. варто вважати осудним. У зв'язку з наявністю в Г. реактивного стану він має потребу в напрямку на примусове лікування в психіатричну лікарню зі звичайним спостереженням до виходу із зазначеного хворобливого стану.

При встановленні за допомогою судово-психіатричної експертизи психічних розладів розглянутої категорії варто з'ясувати: 1) наявність в особи психічного розладу, що виникло після здійснення цією особою злочину; 2) глибину (вага) психічного розладу за критеріями ст. 81 КК (позбавляє чи ні даний психічний розлад страждаючі їм суб'єкта здатності усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними); 3) характер плину психічного розладу (є воно хронічним або тимчасовим); 4) час початку (виникнення) психічного розладу. Останнє важливо по наступних причинах. Залежно від часу початку захворювання, необхідно вирішити питання про те, у яких слідчі (судових) діях обвинувачуваний брав участь, будучи вже процесуально недієздатним. Дії недієздатного обвинувачуваного не повинні мати процесуально-правового значення. Якщо точний час виникнення хворобливого процесу встановити неможливо, то воно визначається експертами хоча б приблизно (наприклад, реактивний стан виникло на початку минулого місяця).

Крім того, за допомогою експертизи вирішується питання про потребу захворілі в мірах медичного характеру ( чинеобхідні примусові міри медичного характеру і якого виду або досить лікування «на загальних підставах»).

У судово-психіатричній практиці зустрічаються випадки, коли тимчасовий психічний розлад, що виник в особи після здійснення інкримінованого йому діяння, перешкоджає визначенню психічного стану в момент здійснення цього діяння. Тимчасовий психічний розлад як би «зашторює» клінічну картину стану психічного здоров'я особи в той період, у зв'язку із чим неможливо вирішити питання про осудність-неосудність. Дана обставина не дозволяє застосувати ні ст. 21 КК (неосудність), ні ч. 1 ст. 81 КК (виникнення хворобливого порушення психіки в осудної особи), хоча захворілий може мати потребу в застосуванні до нього примусових медичних мір. Стосовно до колишнього карного законодавства даний пробіл був заповнений спеціальною постановою Президії Верховної Ради СРСР від 13 червня 1985 р. «Про застосування статті 11 Основ карного законодавства Союзу РСР і союзних республік» (Відомості Верховної Ради СРСР. 1985. № 25. Ст. 444). Постанова допускала можливість застосування до осіб розглянутої категорії примусових мір медичного характеру до виходу з тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності.

По ті ж шляхи йде й існуюча нині практика. Якщо за висновком експертів-психіатрів, обвинувачуваний після здійснення інкримінованого йому діяння занедужав тимчасовим психічним розладом, що не дозволяє вирішити питання про осудність, то справа припиняється до виходу із цього хворобливого стану. Захворілий або направляється судом на примусове лікування, або на лікування «на загальних підставах». По закінченні тимчасового психічного розладу справа відновляється. Особа знову піддається судово-психіатричній експертизі для визначення його психічного стану під час здійснення інкримінованого йому діяння*. Украй бажано, щоб це положення (норма) було або в новому законі (приміром, у новому УПК), або в його офіційному роз'ясненні, що носить для всіх учасників процесу обов'язковий юридичний характер (наприклад, у постанові Пленуму Верховного Суду РФ).

* Ця практика підтверджена визначенням судової колегії Верховного суду РФ у справі Ш. (Бюлетень Верховного суду Росії. 1993. № 1. С. 7). Однак визначення Верховного Суду РФ але конкретній справі не є ні самостійним джерелом вдачі, ні варіантом офіційного тлумачення закону, обов'язкового для учасників процесу.

Говорячи про співвідношення осудності-неосудності особи з його процесуальною дієздатністю-недієздатністю, можна виділити чотири можливих варіанти їхнього сполучення: 1) особа осудна й процесуально дієздатне; 2) особа осудна, але процесуально недієздатно, тому що воно занедужало після здійснення злочину важким психічним розладом; 3) особа несамовита й процесуально недієздатне внаслідок важкого психічного розладу, що був як під час здійснення суспільно небезпечного діяння, так і вчасно виробництва в справі; 4) особа несамовита, але процесуально дієздатно, оскільки неосудність обумовлювалася тимчасовим психічним розладом, що до початку виробництва в справі або повністю зникло, або стало набагато менш вираженим (менш глибоким).

Остання обставина особливо важливо, тому що «несамовиті» нерідко розглядаються одночасно і як особи «процесуально недієздатні». Звідси, як часом невірно думають, вести виробництво у відношенні несамовитого, виходить, обов'язково мати справа із суб'єктом, нездатним брати участь у судочинстві. Тим часом неосудність у сполученні із процесуальною дієздатністю не підпадає під цю досить розповсюджену схему, що може привести до прийняття помилкових процесуальних рішень.

Психічні недоліки, що перешкоджають обвинувачуваному самий здійснювати право на захист. Наявність в обвинувачуваного психічних недоліків, що перешкоджають самостійному здійсненню права на захист, спричиняє юридичні наслідки у вигляді: а) обов'язкової участі в справі захисника (ст. 49 УПК РСФСР); обов'язковості попередій слідства (ч. 2 ст. 126 УПК).

Перше з названих наслідків означає, що відмова від захисника, заявлена особою із психічними недоліками, необов'язковий для слідчого й суду (за загальним правилом, обвинувачуваний вправі по власному розсуді прибігати або не вдаватися до допомоги захисника, а також у будь-який момент відмовитися від його послуг). Момент участі в справі захисника встановлений ст. 47 УПК: «Захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у випадку затримки особи, підозрюваного в здійсненні злочину, або застосування до нього запобіжного заходу у вигляді висновку під варту до пред'явлення обвинувачення - з моменту оголошення йому протоколу затримки або постанови про застосування цього запобіжного заходу».

Друге з наслідків укладається в тім, що при наявності в обвинувачуваного психічних недоліків попередій слідство обов'язково, незалежно від характеру кримінальної справи (навіть по тимі справам, по яких попередій слідство звичайно не проводиться, а досудебная стадія процесу вичерпується або дізнанням (ч. 1 ст. 126 УПК), або так званою протокольною формою досудебной підготовки матеріалів (гл. 34 УПК).

Обвинувачувані із психічними недоліками згадуються в УПК в одному ряді з іншими обвинувачуваними, нездатними внаслідок захворювань і дефектів самостійно здійснювати своє найважливіше процесуальне право. Закон говорить про німі, глухі, сліпі й інші особи, які в чинність своїх фізичних або психічних недоліків не можуть самі здійснювати своє право на захист. Мова, таким чином, іде про всіх суб'єктів, які фактично (через наявних у них фізичних і психічних хвороб і дефектів) не в змозі самі повною мірою реалізувати надані їм законом засобу захисту від пред'явленого обвинувачення.

По своїх медичних параметрах «психічні недоліки» являють собою відносно неглибокі психічні розлади («психічні аномалії»), не сягаючі психотического рівня.

Категорія «психічні недоліки обвинувачуваного» ще не одержала в юридичній і судово-психіатричній науці належного висвітлення. У літературі, наприклад, можна зустріти помилкове ототожнення «психічних недоліків» обвинувачуваного із психічними аномаліями, що обумовлюють обмежену осудність. Подібного роду помилки виникають із нечіткого й непослідовного розмежування фактичного («предметно-змістовного») і правового аспекту розглянутих явищ. Наприклад, суб'єкт злочину страждає дебільністю. У кримінально-правовому аспекті (з погляду необхідності вирішити питання, пов'язані із кримінальною відповідальністю й покаранням) дебільність обумовлює можливість її обліку при призначенні покарання й застосування до даної особи примусових мір медичного характеру («обмежена осудність»). У процесуальному ж плані дебільність визначає обов'язковість участі в справі захисника й обов'язковість попередій слідства. Як бачимо, у цьому випадку справа не в тім, що дана особа страждає відразу двома психічними розладами, одне йз яких ставиться до «психічних недоліків» (по термінології УПК), а друге визначає обмежену осудність. Психічний розлад одне - розумова відсталість у ступені дебільності. Розходження стосуються лише його значимості при рішенні різних юридичних питань, з одного боку, чисто процесуальних, а з іншого боку - сугубо кримінально-правових.

Однак хронологічний аспект (час існування) щодо неглибокого психічного розладу може дати інші варіанти сполучення обмеженої осудності із психічними недоліками, що перешкоджають самостійному здійсненню права на захист. Наприклад, неглибокий і короткочасний психогенний розлад був в особи в момент здійснення їм злочину. Але вчасно виробництва в справі воно повністю пройшло. Отже, особа обмежено осудна при відсутності в нього «психічних недоліків». Інший приклад. Неглибокий психогенний розлад виникло вже після здійснення злочину (вчасно виробництва в справі) і прийняло затяжний характер. У такому варіанті, навпроти, є в наявності «психічні недоліки», але немає обмеженої осудності.

Розглянута категорія психічних аномалій уважається іноді варіантом часткової процесуальної дієздатності обвинувачуваного. У юридичній літературі ця теза визнання не одержав. Обмежена дієздатність припускає «вилучення» цілих груп (видів) повноважень (із числа тих, що можуть самостійно реалізуватися повністю дієздатним суб'єктом). Наприклад, обмеження дієздатності громадянина, що зловживає спиртними напоями або наркотичними коштами (ст. 30 ГК), складається в забороні самостійно (без згоди піклувальника) вступати в правовідносини майнового характеру. Наявність в обвинувачуваного «психічних недоліків» не означає, що він втрачає можливості власними діями реалізовувати якісь окремі види своїх процесуальних правомочий (приміром, він був би визнаний правочинним приносити скарги, по неправомочним заявляти клопотання й відводи). Особа із психічними недоліками вправі самостійно робити будь-яке передбачене законом для обвинувачуваного процесуальна дія. Отже, ніякого «обмеження» дієздатності (у традиційному змісті) тут немає. Крім того, роль захисника такого обвинувачуваного відрізняється від функцій піклувальника обмежено дієздатного. Захисник повинен допомагати своєму психічно аномальному підзахисному в реалізації його прав, а також самостійно робити в його інтересах дії, яких сам підзахисний через обмеження своїх психічних здатностей зробити не може. На відміну від піклувальника захисник не санкціонує (дозволяє або забороняє) здійснення обвинувачуваним окремих категорій дій по захисту своїх прав і законних інтересів.

Таким чином, психічні недоліки, що перешкоджають обвинувачуваному самий здійснювати право на захист - самостійна процесуально-правова категорія, що не збігається з категорією обмежена (процесуальна) дієздатність*.

* Подальші наукові дослідження, можливо, змінять погляди більшості правознавців-процесуалістів на співвідношення між собою відзначених категорій. Але для того, щоб «психічні недоліки обвинувачуваного» можна було віднести до різновиду обмеженої карно-процесуальної дієздатності, необхідні перегляд або уточнення ряду теоретичних (загальправових) погляді на саму обмежену дієздатність.

Важливе значення для слідчої, судової й експертної практики має правильна відповідь на питання, чи всякий психічний розлад обвинувачуваного перешкоджає самостійному здійсненню права на захист?

На перший погляд, до «психічних недоліків обвинувачуваного» можна віднести будь-який неглибокий психічний розлад у рамках осудності, оскільки кожне з них негативно впливає на психічні здатності страждаючі ними особи. Однак таке трактування представляється невірної. Щоб «перешкоджати» (тобто істотно утрудняти) можливість самостійної реалізації обвинувачуваним права на захист, психічні аномалії повинні бути досить вираженими по ступені свого впливу на психіку.

По такому ж шляху йде й судова практика. Якщо обвинувачуваний страждає неглибоким психічним розладом, що, однак, не позбавляє його можливості правильно орієнтуватися в ситуації слідства, добре розбиратися в практичних питаннях і мати життєві пізнання й навичками, достатніми для цілком задовільної реалізації своїх процесуальних прав, то такий психічний розлад не ставиться до категорії «психічних недоліків», що перешкоджають самостійному здійсненню права на захист (див. визначення Судової колегії Верховного Суду РСФСР по конкретних справах - Бюлетень Верховного Суду РСФСР. 1984. № 1. С. 12; Бюлетень Верховного Суду Росії. 1994. № 1. С. 6-7).

У зв'язку із цим у юридичній і судово-психіатричній літературі вживали спроби сформувати юридичний критерій «психічних недоліків обвинувачуваного». За аналогією з юридичним критерієм неосудності й недієздатності він покликаний відбити глибину (ступінь) поразки психічних функцій, що і обумовлює істотні утруднення при реалізації обвинувачуваним основного процесуального права. Наприклад, до «психічних недоліків обвинувачуваного» запропоновано відносити стійкі психічні розлади, що не позбавляють особу осудності й процесуальної дієздатності, але обмежуюча його здатність повною мірою сприймати й запам'ятовувати обставини, знання яких необхідно для здійснення права на захист, або самостійно використати надані законом засобу захисту*. Розглянемо деякі, нужденні в поясненні ознаки, які втримуються в наведеному визначенні.

* Схожі формулювання пропонувалися раніше автором цієї глави в роботах, написаних разом із судовими психіатрами. Див.: Боброва И.Н., Метелиця Ю.Л., Шишков С.Н. Про критерії оцінки психічних недоліків, що перешкоджають обвинувачуваному здійснювати своє право на захист // Соціалістична законність. 1983 № 11 С. 47-49.

Віднесення до «психічних недоліків обвинувачуваного» лише стійких психічних розладів пов'язане з тим, що нездатність до здійснення права на захист повинна існувати протягом усього виробництва в справі, тобто досить тривалий час. У клінічному плані розглянуту категорію розладів становлять випадки психічного інфантилізму, розумової відсталості, наслідків органічної поразки головного мозку, затяжного невротичного стану та ін.

У число обставин, знання яких необхідно обвинувачуваному для захисту, входять насамперед обставини здійснення інкримінованого йому діяння й сукупність доказів, що фігурують у справі. Обвинувачуваний повинен також мати подання про свої права й кошти їхнього захисту. Крім того, він повинен бути здатним, щоб реально скористатися цими коштами, робити певні дії. Наприклад, досить складно сформулювати клопотання або скаргу.

Висновок про наявність у розглянутої категорії психічних аномалій двох критеріїв - медичн і юридичного - приводить до висновку, що для їхнього встановлення необхідна судово-психіатрична експертиза (або комплексна судова психолого-психіатрична експертиза). Тому при виникненні сумнівів у психічній повноцінності обвинувачуваного перед експертами поряд з «традиційними» питаннями, що ставляться до осудності й процесуальної дієздатності, потребі в примусових мірах медичного характеру та ін., слід ставити також питання про наявність або відсутність психічних недоліків, що перешкоджають самостійно здійснювати право на захист.

Але при цьому виникає серйозне протиріччя. Участь захисника обов'язково з моменту пред'явлення обвинувачення, і навіть раніше (при затримці підозрюваного або узятті його під варту), тоді як судово-психіатрична експертиза вимагає чималих витрат часу. Звідси «очікувати висновку експерта значить позбавляти обвинувачуваного захисника, іноді на тривалий строк»* (думка, з яким важко не погодитися). У зв'язку із цим нерідко пропонується засвідчувати наявність «психічних недоліків» довідкою або іншим медичним документом. З обліком сказаного, для слідчої практики можна рекомендувати наступні варіанти дій.

* Петрухин И.Л. Про розширення захисту на попередій слідстві // Радянська держава й право. 1982. № 1. С. 65.

З появою в справі медичної документації, що свідчить про наявність в обвинувачуваного неглибокого психічного розладу (наприклад, при таких діагнозах, як «психопатія», «астено-невротические реакції» і т.п.), слідчий вправі на підставі тільки цього джерела (медичних документів) визнати «психічні недоліки» установленими. Це не звільняє слідчого від призначення судово-психіатричної експертизи. На дозвіл експертів ставиться все коло питань, розв'язуваних при експертизі обвинувачуваного. Це питання, пов'язані з неосудністю, обмеженою осудністю, карно-процесуальною дієздатністю, потребою в примусових мірах медичного характеру, і в тому числі питання про наявність «психічних недоліків». Залежно від результатів експертизи, слідчий може внести корективи в раніше прийняте їм рішення. Наприклад, експерти прийшли до висновку про наявність у випробуваного не психічного недоліків, а важкого психічного розладу, несумісного з осудністю. Якщо слідчий згодний з експертами, то питання про «психічні недоліки», природно, відпадає. Експерти можуть і не виявити взагалі ознак психічного розладу (наприклад, у випадку, коли медичні дані, на які опирався слідчий у своєму висновку про наявність «психічних недоліків», ставляться до минулого, що була тоді .психопатологія до теперішнього часу повністю зник). Але прийняте слідчим і оказавшееся помилковим рішення - про обов'язкову участь захисника й обов'язковості попередій слідства - не порушує права обвинувачуваного й негативно не позначається на повноті й об'єктивності слідства. Тому сама можливість подібної помилки при прийнятті слідчим рішення лише по медичних документах (до проведення судово-психіатричної експертизи) із правової точки зору несуттєва. Інтереси правосуддя через це не постраждають, та й помилок такого роду на практиці навряд чи зустрінеться занадто багато.

При відсутності в справі медичних довідок і документів (якщо дана особа ніколи раніше не спостерігалося психіатром) єдиними коштами встановлення «психічних недоліків обвинувачуваного» виступає судово-психіатрична експертиза. У цьому випадку визначати стан психічного здоров'я обвинувачуваного неекспертним шляхом неприпустимо.

Реферат на тему: Юридичний і медичний критерії й правові наслідки психічних розладів особи в період після здійснення нею злочину, але до вироку (реферат)

Схожі реферати:
Категорія: Право | Додав: gdomz | Теги: правові, медичний, Юридичний, особи, після, психічних, критерії, період, наслідки, розладів
Переглядів: 348 | Загрузок: 99 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Copyright MyCorp © 2016
Адміністрація не несе відповідальності за матеріалів розміщені на сайті! Усі матеріали предсталені для ознайомлення! Конструктор сайтів - uCoz | Карта сайта
gdomz.at.ua - готовые домашние задания, Готовые домашние работы. Скачать бесплатно гдз. Решебники. Скачать решебники. Решебники по всем предметам. Скачать бесплатно решебники. Решебники.