Четвер, 23.11.2017, 12:25
Реферати безкоштовно
Головна Реєстрація Вхід
Приветствую Вас, Гість · RSS
Форма входа
Меню сайта
Пошук
Оплачена реклама
Наше опитування
Ви ще до нас повернетесь?
Всього відповідей: 4469
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог файлов
Головна » Файли » Реферати » Право

Юридична відповідальність (реферат)
22.09.2013, 18:27




Скачати реферат

Юридична відповідальність (реферат)


Поняття та види соціальної відповідальності
Юридична відповідальність: поняття, природа та сутність
Принципи та функції юридичної відповідальності
Види юридичної відповідальності
Юридична відповідальність та державний примус

Поняття та види соціальної відповідальності

Вивчаючи зміст категорії «відповідальність», ми повинні виходити з того, що соціальну відповідальність не можна зводити до одного з її різновидів: моральної, політичної, юридичної, професійної та ін. У процесі вивчення цих різновидів відповідальності необхідно мати на увазі те, що співвідношення соціальної відповідальності з її різновидами можливо уявити як діалектичний зв'язок загального та особливого.

Соціальна відповідальність є родовим поняттям стосовно її різновидів. Найбільш суттєві риси та ознаки, які притаманні соціальній відповідальності, властиві і її окремим різновидам.

Юридичну відповідальність необхідно вивчати у взаємозв'язку із соціальною. Це пов'язується з тим, що філософи та соціологи, даючи визначення соціальної відповідальності, відображають ті її риси, що пов'язані з моральною, політичною, релігійною відповідальністю, не повністю при цьому відображають ознаки юридичної відповідальності.

Так, Л. Білецька визначає соціальну відповідальність як обов'язок особи оцінити власні наміри та здійснювати вибір поведінки відповідно до норм, що відображають інтереси суспільного розвитку, а у випадку порушення їх — обов'язок звітувати перед суспільством і нести покарання.

Схоже, але більш ємке визначення соціальної відповідальності знаходимо у Р. Хачатурова та Р. Ягутяна. Під соціальною відповідальністю вони розуміють дотримання суб'єктами суспільних відносин вимог соціальних норм, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вони зобов'язані нести доповнюючий обов'язок особистого чи майнового характеру.

О. Плахотний вважає, що поняття відповідальності поєднує дві форми, два різних види відповідальності: 1) відповідальність як реакція суспільства на поведінку індивіда (суспільна відповідальність); 2) відповідальність як система відповідей індивіда на вимоги суспільства (особиста відповідальність). Автор підкреслює, що між суспільством та індивідом існує взаємозв'язок. З одного боку, суспільство покладає на індивіда обов'язок вчиняти соціально корисні вчинки, а з іншого — воно зобов'язано сприяти суб'єкту у здійсненні ним своїх прав та обов'язків та несе за це відповідальність.

Соціальна відповідальність відображає певне співвідношення між особистістю та суспільством інтегрально. Як зазначає О. Ростигаєв, соціальна відповідальність є виразом всієї багатоманітності соціальних відносин та узагальнений вираз всіх форм відповідальності. Специфіка конкретних видів відповідальності обумовлена природою тих суспільних відносин, всередині яких вони виникли та існують у власній якісній визначеності.

Проф. О. Поляков характеризує соціальну відповідальність як зовнішню негативну реакцію з боку суспільства на нормопорушуючі дії суб'єкта, що порушують соціальну комунікацію, і являє собою легітимну соціальну відповідь на неприпустиму поведінку через реалізацію принципу покарання. Проф. І. Семякін визначає соціальну відповідальність як обов'язок індивіда виконувати відповідні політичні, юридичні та моральні вимоги, які встановлюються суспільством, державою чи колективом.

З врахуванням викладеного вище ми можемо визначити соціальну відповідальність як діалектичний взаємозв'язок між особою та суспільством, що характеризується взаємними правами та обов'язками з виконання приписів соціальних норм та покладенням різноманітних засобів впливу у разі її порушення.

У науковій літературі відсутня єдність думок про кількість видів соціальної відповідальності. Так, Н. Фокіна вважає, що соціальна відповідальність складається з моральної та правової. На думку Н. Головко, соціальна відповідальність існує у формі політичної, правової та моральної відповідальності. Л. Грядунова до соціальної відповідальності відносить політичну, громадянську, партійну, виробничу, правову, моральну, сімейно-побутову, а О. Плахотний пропонує класифікацію, що об'єднує всі ці види відповідальності, приєднуючи до них економічну, національну та державну.

М. Бахтіним виділяються наступні види соціальної відповідальності: моральна, персональна, політична, соціальна. Р. Хачатуров вважає, що у суспільстві існує стільки різновидів соціальної відповідальності, скільки в ньому діє різновидів соціальних норм.

Досить обґрунтованою вважаємо класифікацію соціальної відповідальності на неправову та правову. Неправова соціальна відповідальність не має юридичного характеру та виступає у формі моральної, політичної, корпоративної, релігійної, етичної та ін.

Моральна відповідальність настає у випадку порушення традицій, звичаїв, норм культури та естетичних норм. Вона відображається у суспільному осуді та соціальному відмежуванні від суб'єкта, що порушує чи ухиляється від виконання норми поведінки. Моральна відповідальність має важливе значення, оскільки забезпечує відповідність суб'єктів прийнятим у суспільстві уявленням про добро та зло, справедливість та несправедливість.

Політична відповідальність настає при порушенні норм, дотримання яких покладається суспільством на публічного політика. Її призначенням є забезпечення упорядкування політичної сфери суспільних відносин шляхом демонстрації недовіри, необрання політика на новий термін до представницького органу, виключення з певної організації.

Корпоративна відповідальність настає у випадку порушення корпоративних правил, які прийняті певною соціальною структурою та не мають правового значення. Відображається у осуді членами корпорації чи виразі недовіри порушнику.

Релігійна відповідальність засновується на нормах, що регламентують порядок відправлення релігійних культів, та на вірі у Бога. Забезпечують організацію релігійної сфери шляхом визначення можливих засобів впливу до суб'єктів, що порушують вимоги релігійних норм.

Всі згадані вище види соціальної відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу на нормопорушника. Вона не заснована на праві вимагати відповідної поведінки, а відображається у бажанні висловити негативне ставлення шляхом відмови у спілкуванні чи дистанціювання.

Правова відповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу.

Таким чином, соціальна та правова відповідальність співвідносяться як загальне та особливе. Для цих видів відповідальності притаманні наступні спільні риси:

1. Як будь-яка соціальна, так і юридична відповідальність є засобом гарантування та охорони суспільних відносин.

2. Вони встановлюються певними суб'єктами та гарантуються певними засобами.

3. Є засобами гарантування прав людини та суспільних інтересів.

4. Є елементами надбудови суспільства, що залежать від рівня розвитку економічних, політичних та суспільних відносин.

5. Мають динамічний характер, тобто розвиваються та трансформуються разом із суспільними відносинами.

6. Існують у певній сфері та регламентуються певним різновидом соціальних норм.

7. Переслідують досягнення певної мети та мають функціональну спрямованість.

8. Передбачають настання певних наслідків для порушника.

9. Забезпечують системність суспільства як соціального утворення.

10. Виробляють повагу до прав та свобод людини і є проявами культури суспільства.

Наявність зазначених вище спільних рис не заперечує самостійного характеру юридичної відповідальності як основного різновиду соціальної.

Отже, соціальна відповідальність є комплексною категорією, що передбачає наявність різноманітних форм та видів. Важливим різновидом такої відповідальності є юридична.

Юридична відповідальність: поняття, природа та сутність

Юридична відповідальність є особливим різновидом соціальної. Саме її належність до соціальних категорій визначає наявність у юридичної відповідальності всіх ознак соціальної, адже вона здійснюється у суспільстві, забезпечує суспільний порядок, гарантує захист суспільних інтересів та передбачає наявність суспільних суб'єктів. Однак самостійний характер юридичної відповідальності зумовлює існування і особливих рис, які визначають своєрідність цієї категорії та надають можливість віднести її до правових понять.

Юридична відповідальність — це застосування в особливому процесуальному порядку до особи, яка вчинила правопорушення, засобів державного примусу, передбачених санкцією правової норми.

Для всіх різновидів юридичної відповідальності спільними є наступні ознаки.

1. Підставою відповідальності є правопорушення як конкретний факт поведінки, юридична кваліфікація якого вміщена у законі. Ознаки правопорушення та санкції, що визначають засоби примусу за його вчинення, не підлягають звужувальному чи розширювальному тлумаченню. У процесі застосування відповідальності повинно бути доведено, що особа, яка притягнута до відповідальності, вчинила правопорушення, ознаки якого вміщені у законі. Цей вид відповідальності не може бути застосований за наміри, вислови, погрози чи вчинення моральних проступків. Чіткість підстав відповідальності у правовій сфері забезпечує її реальність, справедливість та законність. Правопорушення не завдає шкоди нормам закону, які продовжують діяти, поширюючись на всіх суб'єктів. Воно завдає шкоди охоронюваним державою правам, свободам та законним інтересам суб'єктів суспільних відносин.

2. Наявність правової основи, яку складають правові норми. Саме вони характеризують поведінку як протиправну та у санкції вміщують вичерпний перелік видів відповідальності та засобів, що можуть бути застосовані до порушника. Вказана норма права вміщається у документі, який має форму нормативно-правового акта, що виходить від органу публічної влади.

3. Наявність визначеного суб'єкта — фізичної чи юридичної особи, що в силу вікового та психічного стану може власноруч відповідати за вчинене. Тому такий суб'єкт повинен володіти певними характеристиками, а вчинене правопорушення має пов'язуватись із наявністю вини, тобто психологічним ставленням до скоєного. Саме це і визначає можливість покладення відповідальності та впливає на її види і форму.

4. Юридична відповідальність спирається на державний примус та по'язується із досягненням певної мети — перевиховання, покарання правопорушника та поновлення порушених прав. Державний примус є специфічним впливом на поведінку людей, заснованим на організованій силі. Особливістю такого примусу є націленість на примусове виконання норм права, нормативна регламентованість його законом, наявність чітко встановлених меж та здійснення лише компетентними державними органами. Однак, потрібно пам'ятати, що державний примус є більш широким поняттям, ніж юридична відповідальність, оскільки він може здійснюватися різними способами, не пов'язаними з відповідальністю (наприклад, митний огляд багажу, стягнення аліментів та ін.).

5. Метою відповідальності є охорона правопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав, припинення протиправного стану чи покарання правопорушника. Дієвість цього інституту забезпечує реальну можливість безперешкодного здійснення суб'єктивних прав та можливість досягнення правового результату правомірною поведінкою суб'єктів суспільних відносин. Своєчасне застосування відповідальності забезпечує можливість перевиховання правопорушника та реалізацію виховної функції у суспільстві.

6. Відображається у настанні певних негативних наслідків для правопорушника, що мають особистий, майновий, організаційний характер. Юридична відповідальність є підставою виникнення у суб'єкта, винного у скоєнні правопорушення, додаткового обов'язку зазнати певних втрат відповідно до санкції норми права та рішення правозастосовчого органу держави.

7. Наявність особливої процесуальної форми покладення та реалізації відповідальності. Вона має нормативне закріплення та виявляється у наявності певних стадій відповідальності, кожна з яких має певне значення, межі та відповідає певним вимогам. Основними з них є виникнення юридичної відповідальності, вияв правопорушення; офіційне визнання правопорушення як підстави відповідальності актом компетентного органу; реалізація юридичної відповідальності.

Вказані ознаки юридичної відповідальності є обов'язковими і відсутність хоча б однієї з них свідчить про відсутність юридичної відповідальності та можливість застосування певного різновиду не правової соціальної відповідальності.

Виходячи із зазначених вище ознак, можемо дати наступне визначення юридичної відповідальності як обов'язок особи, винної у скоєнні правопорушення, притерпіти передбачені правовою нормою наслідки особистого чи майнового характеру.

Відповідальність за вчинене у минулому діяння називається ретроспективною чи негативною. Однак, ще у радянський період у правовій науці була розроблена теорія позитивної правової відповідальності. Вона розуміється як усвідомлення особою власного правового обов'язку перед суспільством та виконання індивідом правових вимог дотримуватися існуючих правових нормативів. Необхідно, однак, мати на увазі, що термін «відповідальність» використовується у позитивній та ретроспективній відповідальності по-різному. Дійсно, психологічна установка на виконання необхідного у праві належить до сфери морального усвідомлення та є ідеальним за своєю природою. Тому усвідомлення необхідності дотримання заборон та виконання обов'язку породжує лише виконання норм права і не може зумовлювати юридичної відповідальності. Легітимний примус, що застосовується до правопорушника за невиконання правового правила, за своєю природою є правовим. Тому перспективна та ретроспективна відповідальність являють собою різні реальності — моральну і правову та не можуть бути суміщені в одному понятті правової відповідальності.

Таким чином, юридична відповідальність є багатоаспектною категорією, сутність якої може бути визначена як варіант (спосіб) правового регулювання шляхом покладення заборон, засіб зміцнення законності, засіб виховання законослухняних громадян, метод підвищення рівня правової свідомості та правової культури, принцип діяльності правової держави, засіб охорони та відновлення порушених суб'єктивних прав.

Природа інституту юридичної відповідальності має правовий характер і полягає у застосуванні до винної особи, яка скоїла правопорушення, засобів публічно-правового примусу, передбачених санкцією порушеної норми у чітко визначеному процесуальному порядку. Це самостійний правовий інститут, що є підставою охоронних правовідносин.

Принципи та функції юридичної відповідальності

Застосування засобів державного примусу завжди викликало значну увагу суспільства. Це пов'язується з тим, що відповідальність торкається інтересів різноманітних суб'єктів і соціальних груп; у цій сфері можливі помилки, які мають суттєве значення та це сфера, що найбільш повно регламентована на законодавчому рівні. Зазначене зумовлює необхідність розробки та впровадження єдиних принципів, що характеризують відповідальність як самостійний засіб гарантування і відновлення прав і свобод людини.

Принципи юридичної відповідальності — це положення та ідеї, що мають законодавче закріплення та визначають самостійний і реальний характер відповідальності як засобу гарантування і охорони об'єктивного і суб'єктивного права та суспільного порядку.

Принцип законності забезпечує можливість визнання діяння правопорушенням лише за умови, якщо воно передбачене законом саме як протиправне; якщо цей закон вступив у законну силу та його зміст є обнародуваним. Законність відповідальності виявляється у застосуванні міри відповідальності у межах та формах, встановлених законом; в наявності процесуальних вимог застосування відповідальності; у можливості оскарження і спростування незаконних дій та рішень у процесі покладення відповідальності; у можливості недопущення зловживань і помилок при застосуванні матеріальних та процесуальних норм.

Сутність законності як принципу юридичної відповідальності виявляється у можливості притягнення до відповідальності лише винних осіб шляхом діяльності компетентних органів держави, у межах визначеного на законодавчому рівні порядку та за наявності нормативно закріплених підстав.

Законність виявляється і в можливості покладення відповідальності на дієздатну особу. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що за загальним правилом юридична відповідальність у повному обсязі настає після досягнення особою 18 років. Однак за окремі різновиди правопорушень відповідальність настає раніше цього віку: кримінальна — з 14 років, адміністративно- та цивільно-правова — з 16 років. Окрім віку для фізичних осіб, важливим є психічний стан, який безпосередньо впливає на деліктоздатність. Для юридичних осіб відповідальність настає з моменту державної реєстрації.

Важливим принципом відповідальності є відповідність за правопорушення та покарання. Він забезпечує реалізацію положень Міжнародних пактів про заборону жорстоких нелюдських покарань, що принижують людську гідність. Відповідно до нього смертна кара є виключним засобом впливу, а позбавлення волі забезпечує можливість перевиховання та виправлення правопорушника. Змістом цього принципу є необхідність диференціації та узгодженості покарань за різноманітні за ступенем небезпеки правопорушення. Ця вимога забезпечується шляхом чіткого визначення заборон та їх сприйняття суспільством як справедливих; можливістю визнання протиправними лише таких діянь, негативний характер яких може бути доведений засобами юридичного процесу та за які застосовуються засоби державного впливу. Особливо цей принцип є важливим для діяльності спеціальних органів держави, наділених владними повноваженнями. Йдеться насамперед про правоохоронні та судові органи. Занадто м'які санкції до правопорушників можуть призвести до безкараності та зростання злочинності, а занадто тяжкі — до суспільного протесту.

Принцип справедливості забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньому санкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Моральність та справедливість характеризує рівень об'єктивності права, впливає на можливість добровільного виконання суб'єктами його положень, а справедливість санкцій уселяє віру в соціальну цінність юридичної відповідальності як засобу виправлення і перевиховання правопорушників та підтримання суспільного порядку. Справедливість досягається за умови дотримання у процесі покладення та реалізації юридичної відповідальності певних вимог. Досить повно вони визначені проф. О. Шабуровим і полягають у наступному:

— неможливість призначення кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення у формі проступку;

— відсутність зворотної сили закону, що встановлює чи посилює відповідальність;

— необхідність поновлення прав та інтересів, порушених внаслідок скоєння правопорушення;

— можливість застосування лише одного покарання за скоєння одного правопорушення;

— покладення відповідальності на винну особу;

— залежність виду відповідальності від ступеня тяжкості скоєного;

— врахування всіх обставин, що обтяжують та пом'якшують відповідальність;

— можливість в окремих, передбачених законом випадках, звільнити особу від несення відповідальності.

Обґрунтованість відповідальності передбачає об'єктивне дослідження обставин справи, збирання та всебічну оцінку доказів, доведення наявності факту правопорушення до ступеня вини конкретної особи, визначення можливості застосування санкції, встановлення певної міри впливу відповідно до санкції норми та з врахуванням конкретних обставин справи і особистості правопорушника. Всі зазначені вище вимоги потребують письмового закріплення з обґрунтуванням особливостей кожної з них.

Принцип змагальності забезпечує справедливість процесу притягнення до відповідальності та захист прав звинуваченого. Його змістом є вимоги встановлення вини правопорушника органом держави; неможливість тиску на осіб; право відмовитись від дачі показань як на себе, так і на родичів, невинуватість особи до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та рішенням суду; можливість оспорювати як факт правопорушення, так і його правову оцінку. Принцип змагальності забезпечується встановленням рівних прав учасникам процесу. Кожна із сторін процесу по встановленню та призначенню відповідальності мають рівні права на дослідження доказів, викладення власної правової позиції, відвід суддів, визначення та запрошення свідків, оскарження правозастосовчих рішень тощо.

Право на захист є важливим принципом юридичної відповідальності, оскільки закріплює її справедливість шляхом встановлення процесуальних прав притягнутого до відповідальності, які забезпечують можливість знати, у чому полягає звинувачення, оспорювати його, брати участь у дослідженні обставин справи, користуватися допомогою адвоката, оскаржити застосування запобіжних засобів, рішення у справі та порядок його виконання.

Невідворотність відповідальності забезпечує караність кожного факту вчинення правопорушення. Невідворотність відповідальності залежить від ряду факторів. Це і ефективна робота правоохоронних органів, їх компетентність; підготовленість органів, що застосовують санкції; обов'язкова і своєчасна реєстрація факту правопорушення; порушення справ за кожним фактом правопорушення. Важливого значення має наявність досконалого законодавства, що не надає можливостей окремим суб'єктам порушувати чи ігнорувати закон. Якщо за певне діяння повинно настати застосування засобів державного примусу, то без законних підстав ніхто не може бути звільненим від відповідальності та покарання ні за яких умов.

Основними факторами, що забезпечують реальність та ефективність цього принципу, є досконалість процесуального законодавства; компетентність правоохоронних та судових органів; загальна політична ситуація, що сприяє чи, навпаки, створює умови для боротьби з правопорушеннями, а також ступінь довіри населення правоохоронним органам та державі у цілому.

Своєчасність відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності. Це певний строк, на протязі якого здійснюється пошук правопорушника з метою його покарання. Якщо ж винний визначається після завершення цього строку, то відповідальність до нього не застосовується. Ця позиція законодавця відповідає основній меті юридичної відповідальності — забезпечення суспільного порядку та злагоди, а не покарання суб'єкта, який уже став на шлях виправлення і не скоїв повторно правопорушення.

Необхідно також зазначити, що в деяких випадках не передбачається строку позовної давності. Це стосується особливо небезпечних злочинів проти людини та людства.

Принцип гуманізму забезпечує можливість повного чи часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення; у випадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, не повинні принижувати його гідність та порушувати його права. Цей принцип визначає загальну націленість права на забезпечення суб'єктивних інтересів та засновується на конституційному визнанні прав та інтересів людини вищою соціальною цінністю.

Принцип доцільності виявляється у досягненні мети юридичної відповідальності шляхом відповідності обраної стосовно правопорушника міри впливу, індивідуалізації засобів покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки скоєного, особливостей особи правопорушника та обставин скоєння правопорушення. Доцільність виявляється і у наданій законом можливості державному органу обрати з передбаченої санкцією норми найбільш доцільної у конкретних умовах міри впливу.

Індивідуалізація покарання надає можливість забезпечити покладення відповідальності на винну особу та несення цієї відповідальності нею особисто. Реалізація цього принципу зумовлює необхідність персонального визначення суб'єктів правопорушення, нормативне закріплення переліку обставин, що полегшують і обтяжують відповідальність та чітке визначення правового статусу всіх суб'єктів права.

Відповідальність за винні діяння забезпечує врахування ступеня усвідомлення особою неприпустимості своєї поведінки та викликаних нею негативних наслідків. Невинна особа не може бути притягнута до відповідальності. Винність правопорушника доводиться у різних галузях по-різному. Так, у межах кримінального права діючий принцип презумпції невинуватості забезпечує покладення тягаря доказування на спеціальні органи і до доведення цієї вини судовими органами особа вважається невинною. У сфері цивільних правовідносин діє протилежний принцип і особа передбачається винною, доки не доказане зворотне. У цій же галузі діє принцип відповідальності без вини (Наприклад, відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки).

Принцип правової регламентованості забезпечує законність, справедливість та індивідуальність відповідальності. Він здійснюється шляхом чіткого визначення видів, форм та засобів відповідальності у санкціях матеріальних норм; закріплення ознак, складу та різновидів правопорушень нормами галузевого законодавства, нормативне визначення підстав юридичної відповідальності, чітке визначення процедури встановлення правопорушення та розслідування умов його скоєння та закріплення процесу призначення відповідальності, а також її реалізації.

Соціально-політична цінність юридичної відповідальності виявляється у наявності чітко визначеної мети та функціонального призначення.

Мета (ціль) юридичної відповідальності — це категорія, що характеризує її призначення. Вона:

— забезпечує пізнання сутності та природи юридичної відповідальності;

— визначає взаємодію відповідальності та суспільства;

— характеризує результати відповідальності;

— визначає засоби та характер дій, спрямованих на досягнення результату;

— це прояв загальних цілей права;

— обумовлює існування регулятивної та охоронної функцій права;

— є засобом ефективного функціонування механізму правового регулювання;

— забезпечує важливі гарантії законності;

— визначає зміст функцій відповідальності.

Основними цілями юридичної відповідальності є:

1. Забезпечення прав та свобод суб'єктів шляхом їх гарантування, охорони та відновлення.

2. Охорона та захист суспільного порядку шляхом запобігання правопорушенням та перевиховання правопорушників.

3. Захист правопорядку та виховання громадян шляхом створення умов для покарання винних осіб та їх перевиховання; здійснення правової пропаганди та визначення переваг правомірної поведінки.

4. Компенсація спричиненої порушенням шкоди та відновлення порушених суб'єктивних прав.

5. Запобігання скоєнню правопорушень у майбутньому.

Цілі юридичної відповідальності визначають її функції.

Функції юридичної відповідальності — це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями юридичної відповідальності є наступні:

Репресивно-каральна (деякі автори називають її штрафною) функція свідчить про те, що юридична відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання нових правопорушень.

Покарання реалізується або шляхом зміни правового статусу порушника завдяки обмеженню його прав та свобод, або ж шляхом покладення на нього доповнюючих обов'язків. Однак, покарання не є самоціллю відповідальності, оскільки вона не повинна принижувати правопорушника чи бути жорстокою. Основним призначенням відповідальності є реалізація функції запобігання (превенції) правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивів щодо дотримання законів, поваги до прав інших суб'єктів. Застосування відповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим — засобом запобігання можливим правопорушенням як винним суб'єктом, так і оточуючими.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність. Стягнення збитків з правопорушника компенсує втрати потерпілої сторони та поновлює її майнові права. Ця функція націлена також на примусове виконання невиконаних обов'язків.

Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує рівень правової культури громадян, правову дисципліну та активність у сфері права. Виховна функція має дві форми — загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.

Деякі автори, окрім традиційних, виокремлюють сигналізаційну (інформативну) функцію, змістом якої є визначення моделі поведінки, що суперечить інтересам суспільства і держави та характеризується як протиправна; аналіз засобів впливу на правопорушників та визначення змісту і особливостей конкретних видів відповідальності.

Обґрунтовується можливість існування організуючої (регулятивної) функції відповідальності. Її змістом є забезпечення регулювання суспільних відносин шляхом запобігання правопорушенням, покарання винних у їх скоєнні осіб та відновлення порушених внаслідок правопорушень прав і законних інтересів.

Наявність мети, функцій юридичної відповідальності, її заснованість на системі принципів свідчить про самостійний характер цієї категорії, яка має теоретико-правовий та практично-правовий характер, забезпечуючи порядок у суспільстві.

Види юридичної відповідальності

Різноманітність відносин, що охороняються державою, а також норм, що встановлюють охоронні засоби, визначають різний ступінь суспільної небезпеки правопорушення та наслідки, можливість класифікації юридичної відповідальності за різноманітними критеріями.

I. За змістом санкцій, що застосовуються за вчинене правопорушення, розрізняють штрафну та правопоновлюючу відповідальність.

Штрафна (каральна) відповідальність настає за вчинення злочинів, адміністративних та дисциплінарних проступків. Вона:

— має відносно-визначений характер, оскільки штрафні санкції, як правило, передбачають нижчу межу покарання, а також призначаються з урахуванням обставин вчинення правопорушення, особи правопорушника, мотивів, засобів та наслідків порушення норми;

— засоби покарання призначаються спеціальними органами держави чи посадовими особами;

— передбачає більш жорсткі міри покарання, що призначаються за правилом покриття більш суворим покаранням менш суворого;

— передбачає чітку професіональну форму реалізації, що закріплюється нормативно;

— забезпечує покарання правопорушника і має примусовий характер.

Правопоновлююча відповідальність настає відповідно до норм цивільного права. Вона:

— має абсолютно-визначений характер, що зумовлюється можливістю чітко визначити розмір спричинених збитків без врахування особливостей обставин правопорушення;

— забезпечує можливість відшкодування спричинених збитків чи виконання покладених обов'язків добровільно без втручання держави;

— передбачає застосування всіх встановлених засобів впливу і більш суворі міри не перекривають менш суворі, як у штрафній відповідальності;

— може здійснюватись поза процесуальної форми, якщо не потребує примусового виконання;

— може застосовуватись на будь-якій стадії відповідальності.

II. За формою здійснення розрізняють:

Судову відповідальність, що призначається органами правосуддя в результаті розгляду ними певної справи.

Адміністративну, що покладається спеціальними органами за порушення порядку управління.

III. За галузевою ознакою розрізняють конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність.

Конституційна відповідальність як самостійний різновид почала розглядатись лише останнього часу. Її особливостями є джерела вміщення, підстави призначення, суб'єкти та наявність особливих санкцій.

Цей вид відповідальності передбачається Конституцією держави та масивом конституційного законодавства, порушення якого і є підставою відповідальності.

Конституційна відповідальність поширюється на широке коло суб'єктів — фізичних та юридичних осіб. Ними може бути держава, державні органи, органи місцевого самоврядування. Посадові особи, об'єднання громадян та окремі громадяни.

Метою цього виду відповідальності є захист Конституції держави як Основного закону, що має вищу юридичну силу та пряму дію. Ця мета досягається шляхом застосування до порушників конституційних норм наступних санкцій:

— відсторонення від посади вищих посадових осіб держави;

— відставка посадових осіб чи всього органу;

— дострокове припинення повноважень державних органів чи посадових осіб;

— розпуск громадських об'єднань;

— визнання неконституційними актів чи окремих їх частин;

— призупинення дії актів виконавчих органів влади.

Таким чином, конституційна відповідальність має політичний характер; є основним інститутом публічного права; настає як у випадку вчинення правопорушення, так і при невиконанні обов'язку; є засобом охорони та захисту Конституції.

Кримінальна відповідальність — це найбільш суворий вид відповідальності. Вона настає за вчинення злочинів та встановлюється лише законом. Кримінальний кодекс закріплює вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами, а кримінально-процесуальний — регламентує порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд. Ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину та притягнутий до кримінального покарання інакше, ніж за вироком суду та у відповідності до закону. Стаття 51 КК України передбачає наступні види покарань:

— штраф;

— позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

— позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

— громадські роботи;

— виправні роботи;

— службові обмеження для військовослужбовців;

— конфіскація майна;

— арешт;

— обмеження волі;

— тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

— позбавлення волі на певний строк;

— довічне позбавлення волі.

Перелік покарань є обов'язковим для суду, вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Сутність кримінальної відповідальності полягає у тому, що особа, винна у вчиненні злочину, зазнає певних втрат. Це відображається у обмеженні пересування, права обирати вид діяльності за своїм розсудом, матеріальних та особистих обмеженнях.

Покарання відрізняються від інших примусових засобів тим, що виступає як реалізація кримінально-правових відносин між злочинцем і державою. Метою покарання є не лише кара (тобто застосування комплексу обмежень прав та свобод засудженого, які забезпечать його виправлення), а й виправлення, тобто такі зміни особистості засудженого, що свідчать про позбавлення негативних рис і зумовлюють готовність до суспільно-корисної діяльності.

Важливим напрямом мети кримінальної відповідальності є спеціальна превенція, яка націлена на обмеження можливості винної особи вчинити новий злочин шляхом її ізоляції та загальна превенції, яка полягає в утриманні від вчинення злочинів інших осіб шляхом покарання конкретної особи.

Особливостями цього виду відповідальності є стан судимості після відбування покарання. Наявність презумпції невинуватості. Необхідність визначення форми вини правопорушника, наявність обставин, що звільняють від відповідальності, наявність основних та додаткових покарань.

Таким чином, кримінальна відповідальність — це найбільш суворий вид відповідальності, що призначається судом в рамках матеріального та процесуального закону.

Цивільно-правова відповідальність є самостійним різновидом відповідальності, що характеризується певними особливостями:

— має майновий характер, оскільки збитки визначаються у грошовій формі;

— настає не перед державою, а перед потерпілим;

— діє презумпція винності правопорушника, оскільки він повинен довести відсутність вини;

— можливою є відповідальність без вини;

— має дві форми — договірну, що настає за невиконання чи порушення умов договору та встановлюється як самим договором, так і законом, та позадоговірна, що настає лише за законом та за умови спричинення збитків особою, яка не була з потерпілим у договірних відносинах.

При цьому як покарання позадоговірна відповідальність передбачає обов'язок правопорушника відшкодувати упущені прибутки, майнові втрати, компенсувати витрати на відшкодування майна чи здоров'я. Договірна відповідальність полягає у обов'язку відшкодувати збитки та неустойку;

— захист порушених цивільних прав здійснюється загальними, господарськими, третейськими судами у межах особливого процесуального порядку;

— суб'єктами може бути як фізична, так і юридична особа;

— можливість добровільного відшкодування збитків у досудовому порядку;

— пов'язується не лише з прийняттям, а й виконанням судового рішення.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність є засобом відновлення та компенсації договірних та позадоговірних зобов'язань, що полягає у відшкодуванні правопорушником майнової шкоди та поновленні порушених прав.

Адміністративна відповідальність настає за скоєння адміністративних правопорушень. Через інститут адміністративної відповідальності реалізуються норми різноманітних галузей права — адміністративного, господарського, трудового, фінансового та ін. Це самостійний вид відповідальності, що характеризується наступними особливостями:

— досить широке коло суб'єктів, що притягаються до адміністративної відповідальності. Серед них суд, органи державного управління, державні комісії, інспекції, посадові особи;

— особливий порядок притягнення, що встановлює можливість одночасного застосування засобів забезпечення провадження у справі;

— суб'єктами відповідальності можуть бути як фізичні особи, що скоїли адміністративне правопорушення та досягли 16-річного віку, так і юридичні особи;

— адміністративна відповідальність не тягне судимості;

— настає за вчинення адміністративного порушення, що завдає шкоди порядку управління;

— засоби впливу поєднують матеріальний та моральний вплив. Основними видами адміністративних стягнень є штраф, оплатне вилучення чи конфіскація предметів, тимчасове позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт;

— визначені чіткі строки покладення адміністративних стягнень;

— можливість притягнення посадових осіб за невиконання чи неналежне виконання покладених обов'язків.

Таким чином, адміністративна відповідальність є засобом забезпечення та відновлення порядку управління шляхом покладення на винних фізичних, юридичних і посадових осіб покарання відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення та Статутів.

Відповідальність в трудовому праві. Трудове правопорушення можна визначити як винне протиправне невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків суб'єктами трудових правовідносин. Трудове правопорушення відрізняється від інших галузевих правопорушень суб'єктами та змістом.

Суб'єктом трудового правопорушення є працівник як суб'єкт трудових правовідносин. Трудова дієздатність, а відтак і здатність нести відповідальність за трудовим правом настає з 16 років, а учнів — з 14 років (ст. 188 КЗпП України).

Неправомірність діяння виявляється у невиконанні трудових обов'язків, що складають зміст трудової функції працівника, та порушенні норм трудового права (наприклад, поява на роботі працівника у нетверезому стані; вчинення ним прогулу тощо). Не слід вважати протиправним невиконання трудових обов'язків працівником, зумовлене станом його здоров'я чи внаслідок недостатньої кваліфікації.

Невиконання громадських доручень, моральних, етичних правил поведінки, не пов'язаних з виконанням трудової функції, не може бути підставою застосування юридичної відповідальності. Будь-які дії працівника, які відповідають законам чи іншим нормативно-правовим актам, є правомірними і не можуть кваліфікуватися як трудові правопорушення (наприклад, відмова від переведення на іншу роботу тощо).

Участь у страйку (за винятком незаконного) не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності (ст. 27 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

За загальним правилом, порушення трудової дисципліни вважається таким за умови, якщо воно відбулося у робочий час. Потрібно мати на увазі, що для працівників з ненормованим робочим днем час після закінчення роботи вважається робочим.

Шкідливий наслідок як складовий елемент об'єктивної сторони трудового правопорушення виступає єдиним критерієм визначення виду юридичної відповідальності працівника. Якщо наслідком трудового правопорушення є порушення встановленого на підприємстві внутрішнього трудового розпорядку, має місце дисциплінарна відповідальність. Якщо шкідливі наслідки виражаються у завданні майнової шкоди іншій стороні трудового договору, — застосовуються заходи матеріальної відповідальності.

Таким чином, за наявності одного трудового правопорушення у системі трудового права можна виділити два самостійні види юридичної відповідальності: дисциплінарну та матеріальну. Вони відрізняються за правовим змістом, юридичними наслідками, процедурою застосування стягнень; але, як вже було відзначено, у обох випадках суб'єктом виступає працівник.

Виділяють такі відмінності дисциплінарної та матеріальної відповідальності:

1. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність має двосторонній характер, оскільки і працівник, і роботодавець можуть виступати суб'єктами такої відповідальності. Двосторонній характер матеріальної відповідальності вперше за трудовим правом обґрунтував П. Стависький.

2. Метою матеріальної відповідальності є відшкодування (компенсація) завданої шкоди, а дисциплінарної — забезпечення трудової дисципліни. Тому на відміну від дисциплінарної відповідальності працівник може бути притягнутий не за будь-яке винне протиправне невиконання трудової дисципліни, а лише за те, внаслідок якого була завдана майнова шкода роботодавцю.

3. Метою дисциплінарної відповідальності є покарання працівника, а відтак вона може бути замінена іншими заходами впливу. Доцільність її застосування визначається самим роботодавцем. Заходи матеріальної відповідальності є правовідновлюючими, а тому не можуть бути замінені якимись іншими заходами та згідно із законом особа, яка завдала шкоди, зобов'язана її відшкодувати.

4. Дисциплінарні стягнення застосовуються лише в порядку, передбаченому КЗпП, та вимагають наявності акта їх застосування з боку уповноважених органів. Обов'язок працівника чи роботодавця щодо відшкодування майнової шкоди може бути реалізований добровільно і без наявності такого акта.

За одне і те саме правопорушення може застосовуватись лише одне (абсолютно або альтернативно визначене) стягнення у рамках одного виду юридичної відповідальності. Однак, трудове законодавство не забороняє можливості одночасно застосовувати (акумулювати) різні види юридичної відповідальності, якщо їх підставою є трудове правопорушення. Так, наприклад, вчинення працівником розкрадання майна роботодавця, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, може мати наслідком притягнення його до матеріальної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності одночасно.

Дисциплінарна відповідальність в трудовому праві полягає у обов'язку працівника відповісти за вчинене ним порушення трудової дисципліни перед роботодавцем і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права.

На підставі аналізу законодавства дисциплінарну відповідальність умовно можна поділити на два види: 1) загальну (санкції такої відповідальності застосовуються до всіх без винятку працівників); 2) спеціальну (застосовується на підставі окремих нормативно-правових актів: статутів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло працівників).

Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена ст. 147 КЗпП України. Вона є універсальною за характером та може застосовуватись до всіх працівників, які працюють за трудовим договором, незалежно від виду здійснюваної ними діяльності.

КЗпП визначено два види дисциплінарних стягнень: догана та звільнення. Перелік дисциплінарних стягнень загального характеру є вичерпним.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена спеціальним законодавством: законами, що визначають особливості правового статусу окремих груп працівників (наприклад, «Про статус суддів», «Про державних службовців» тощо), або підзаконними актами (статутами та положеннями про дисципліну).

Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної більш широким змістом трудового правопорушення та більш суворими заходами дисциплінарного стягнення чи впливу.

Матеріальна відповідальність у правовій літературі визначається як обов'язок кожної із сторін трудових правовідносин (працівника та роботодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку.

В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця та вжити заходів щодо запобігання шкоди, а також обов'язок самого роботодавця — створити умови, необхідні для нормальної роботи; забезпечити здорові та безпечні умови праці, а також впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки та санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничому травматизмові й виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП).

Матеріальна відповідальність працівника та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника, за загальним правилом, визначається розміром завданої шкоди у межах середнього заробітку працівника (зобов'язання повного відшкодування виникає у випадках, прямо зазначених у КЗпП). Роботодавець відшкодовує завдану працівнику шкоду в повному обсязі незалежно від власного фінансово-економічного становища.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння скоєне ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки). Форма та вид вини впливають на вид матеріальної відповідальності працівника, а отже, на розмір та порядок відшкодування шкоди. За умисне заподіяння шкоди працівник завжди відповідає у повному розмірі завданої шкоди.

За загальним правилом, обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності (вина працівника та факт шкоди) покладено на роботодавця. Виняток складають випадки, коли вина працівника резюмується, що буває тоді, коли укладено договір про повну матеріальну відповідальність, або ж коли майно передано йому за разовою довіреністю, тобто матеріально відповідальні працівники вважаються винними у заподіянні шкоди, поки самі не доведуть протилежне.

Роботодавець зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану працівникові при виконанні трудових обов'язків. Шкода, завдана роботодавцем працівнику, полягає у повній чи частковій втраті заробітної плати, яка зумовлена:

1) незаконним звільненням, переведенням, відстороненням працівника від виконання трудової функції;

2) порушенням роботодавцем законодавчо встановленої процедури розірвання трудового договору;

3) затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника;

4) недотриманням вимог законодавства про охорону праці, що призвело до трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я працівника.

Трудове законодавство передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність працівника. Так, якщо шкода була завдана роботодавцю діями працівника, які підпадають під ознаки трудового правопорушення, однак були вчинені в результаті нормального виробничо-господарського ризику, крайньої необхідності чи необхідної оборони, правовідносини матеріальної відповідальності не виникають.

Юридична відповідальність та державний примус

Юридична відповідальність є одним із примусових засобів, що застосовуються від імені держави. Особливістю відповідальності як примусового засобу впливу є те, що вона застосовується від імені держави, державними органами, має правовий характер, здійснюється у визначених законом формах та на законних підставах.

Однак юридична відповідальність не є єдиним засобом державного примусу. Це зумовлюється різноманітними цілями держави у процесі здійснення правового регулювання.

Окрім юридичної відповідальності, засобами примусового впливу є міри захисту суб'єктивних прав, заходи запобігання, примусові заходи виховного характеру, заходи медичного характеру.

Засоби захисту суб'єктивних прав застосовуються у передбачених законом випадках з метою поновлення порушеного права та захисту суб'єктивних прав без притягнення порушника до відповідальності. Саме такий характер мають примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін. Особливістю цих засобів є те, що вони закріплені не санкціями норм права, а диспозиціями.

До примусових засобів належать заходи запобігання, що застосовуються для запобігання чи припинення правопорушень. Відсутність правопорушення зумовлює і відсутність покарання. До таких засобів належить затримання, обшук, вилучення речей та документів. Вони мають правовий характер, здійснюються за наявності певних підстав, а також у межах соціального процесу.

Примусові засоби виховного характеру застосовуються до неповнолітніх дітей чи недієздатних осіб за вчинення ними суспільно небезпечних діянь. Вони не несуть елементів кари, оскільки спрямовані на перевиховання осіб, які ще не можуть повністю усвідомлювати своєї поведінки чи не розуміють шкідливих результатів власної діяльності.

Засоби медичного характеру полягають у примусовому лікуванні правопорушників в умовах, що забезпечують їх суспільну безпеку. Це стосується осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності.

Оскільки в юридичній літературі юридична відповідальність та державний примус або ж ототожнюються, або ж протиставляються, то важливого наукового та практичного значення має визначення їх співвідношення та взаємодії. Співвідношення цих категорій засновується на наявності спільних і особливих рис.

Спільні риси:

1. Всі засоби примусового впливу здійснюються спеціальними державними органами.

2. Вони мають правовий характер, оскільки здійснюються в рамках права.

3. Застосовуються на правовій основі у межах закріпленого нормативного процесу.

4. Переслідують певну мету.

5. Мають примусовий характер, тобто здійснюються поза волею правопорушника.

6. Спрямовані на охорону та відновлення порушених прав чи суспільних інтересів.

7. Підставою їх застосування є правопорушення.

Реферат на тему: Юридична відповідальність (реферат)

Схожі реферати:
Категорія: Право | Додав: gdomz | Теги: відповідальність, право, (реферат), Юридична
Переглядів: 5903 | Загрузок: 358 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Copyright MyCorp © 2017
Адміністрація не несе відповідальності за матеріалів розміщені на сайті! Усі матеріали предсталені для ознайомлення! Конструктор сайтів - uCoz | Карта сайта
gdomz.at.ua - готовые домашние задания, Готовые домашние работы. Скачать бесплатно гдз. Решебники. Скачать решебники. Решебники по всем предметам. Скачать бесплатно решебники. Решебники.