Субота, 23.09.2017, 06:54
Реферати безкоштовно
Головна Реєстрація Вхід
Приветствую Вас, Гість · RSS
Форма входа
Меню сайта
Пошук
Оплачена реклама
Наше опитування
Ви ще до нас повернетесь?
Всього відповідей: 4456
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог файлов
Головна » Файли » Реферати » Право

Юридична конфліктологія як галузь соціальної конфліктології (реферат)
22.09.2013, 18:16




Скачати реферат

Юридична конфліктологія як галузь соціальної конфліктології (реферат)


Зміст

1. Вступ;

2. Розділ I

Зародження конфліктології як науки:

а) погляди античного світу,

б) "Київської Русі”,

в) середньовіччя,

г) доби Відродження та Просвітництва,

3. Розділ II

Юридична конфліктологія як галузь соціальної конфліктології

(предмет,завдання);

4. Розділ III

Розвиток конфліктології на пострадянському просторі в Україні;

5. Висновок;

6. Список літератури.

Вступ

Українське суспільство рухається нині шляхом складних і болю­чих перетворень, мета яких – ринок і демократія. По суті, ці катего­рії являють собою єдність конфлікту й консенсусу, узгодження й протиборства інтересів у різних сферах економічних і суспільно-по­літичних відносин, які, наголосимо, мають розвиватися за правила­ми. Лише за такої умови виграє кожна із сторін, кожен учасник сус­пільних відносин. Тож не випадково до проблем виникнення, пере­бігу й ефективного вирішення конфліктів звертаються не тільки конфліктологи, соціологи й психологи, а й політики, управлінці, юристи, педагоги, соціальні працівники та інші фахівці, які працю­ють з людьми.

Традиційно конфліктологія розглядала конфлікти з позиції уник­нення деструктивних соціальних явищ та Їх наслідків, негативних станів конфліктної взаємодії. Але конфлікт може мати й творчий по­тенціал вирішення складних соціальних і життєвих ситуацій. Тому постійно зростає актуальність розробки фундаментальних наукових засад вивчення конфліктів, напрацювання та вдосконалення правил конфліктної взаємодії у багатоманітних сферах суспільного життя. Усе це спричинило подальший розвиток конфліктології як науки про протистояння різних соціальних верств, груп, організацій, індивідів.

Чимало соціальних конфліктів характеризуються наявністю тих чи інших юридичних аспектів, часто спричиняються юридичн~ми ситуаціями, а потім і вирішується юридичними засобами. СУДОВі та правоохоронні органи, зреmтою, всі фахівці-юристи основну частину своєї діяльності приділяють з'ясуванню, розслідуванню, розгляду, попередженню та вирішенню конфліктів. По суті, юридична діяль­ність починається там, де виникають конфлікти. Тому важливим зав­данням юриспруденції є вивчення причин і внутрішніх механізмів конфліктів, які відбуваються у правовому полі, шляхів запобігання їм, засобів і процедур Їх цивілізованого врегулювання й вирішення. Отже, цілком назріла потреба у розробці нового напряму в науці та нової навчальної дисципліни, яка на основі синтезу положень соціо­логії, психології та правознавства вивчала б теорію та практику юри­дичних конфліктів.

Один із перших кроків в Україні у цьому напрямку – пропонова­ний навчальний посібник, створений відповідно до розробленої на кафедрі історії та теорії держави і права Інституту права ім. Кн. Воло­димира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом навчальної програми курсу «Юридична конфліктологія».

Розділ I

У пам'ятках права, художній творчості й мистецтві стародавн.іх часів розглядаються способи розв'язання конфліктів та шляхи Їх попередження. Вже в найдавні­ших правових актах (закони Ману, Хаммурабі та ін.) спостерігаємо дві тенденції: з одного боку, спроба запобігати конфліктам, з іншого ­справедливо вирjЦІувати Їх із застосуванням юридичних процедур.

Століттями кращі уми людства намагалися аналізувати природу конфлікту, створювали теоретичні моделі безконфліктного сус­пільства і навіть прагнули втілити Їх у життя. Один із перших видатних китайських мислителів Конфуцій пов'язував виникнення конфліктів з нерівністю людей, порушеннями моральності та справедливості. Запобіганню конфліктів, на його погляд, мав би слугувати,широкий комплекс морально-етичних норм і правил поведінки. Неосвіченість і невихованість призводять до порушень у людських взаєминах. "Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді у державі й сім'ї не від­чуватимуть до тебе ворожнечі", - заповідав мудрець.

Мислителі античного світу також зверталися до пояснення при­чин і наслідків конфліктів. Відомі ідеї Геракліта про конфлікти та бо­ротьбу як основу всіх речей, незаперечну умову суспільного життя. Аналізуючи воєнну форму конфлікту, він удається до оцінки її соці­альних наслідків: "Війна - батько усього і цар усього. Одним вона визначила бути багатими, іншим - простими людьми, одних зробила рабами, інших - вільними". Не лише люди, а й боги і всесвіт існують у суперечностях та боротьбі, які є джерелом виникнення усього ново­го у світі.

Сократ говорив про необхідність правомірними ненасильницьки­ми засобами уникати несправедливих рішень органів влади. Запобі­ганню соціального' протистояння мала слугувати вперше сформована ним в історії європейської політичної та правової думки концепція договірних відносин між державою та й громадянами.

у проекті ідеальної держави Платона, де жорстко регламентува­лися всі аспекти життя й діяльності людини, не залишалося місця со­ціальним суперечностям. Юридичні конфлікти мали вирішувати су­ди, яким він приділяє значну увагу. За його влучним висловом, "кожна держава перестає бути державою, якщо суди в ній не влашто­вано належним чином".

Аристотель джерелами конфліктів вважав нерівність людей, до­мінування несправедливого начала над справедливим, надмірне ввищення одних та приниження інших, а також негативні людські якості (нахабність, страх, зневагу тощо). Осно.вапричина політич­них конфліктів, за Аристотелем, - бажання державних діячів шк­луватися передусім про себе, а вже потім про потреби держави та підданих. Саме звідси виникає тиранія й інші хибні державні фор­ми. Основою ж позитивних форм державного устрою є дотримання міри у розподілі благ та почестей, особливо щодо порядку призна­чення на державні посади.

Класичним прикладом використання юридичних способів по­передження та вирішення конфліктів є застосування приватно­правової регуляції у Стародавньому Римі. Так, актуальними для сьогодення є чітко сформульовані римськими Юристами вимоги щодо запобігання спорам у зобов'язальному праві: а) дотримання волі й волевиявлення сторін; б) угода є право, якщо вона у межах закону.

Спроби осмислення суспільно-політичних конфліктів знаходимо у пам'ятках КиЇвськоЇ Русі. Так, митрополит Іларіон у "Слові про закон і благодать" протистав­ляє епоху Старого Заповіту, коли відносини між людьми будували­ся на принципах безмежного підкорення й рабства, що спричиняло суспільну напругу, й епоху Нового Заповіту, де не існує соціальних суперечностей, панують свобода, істина й благодать. Нестор-літо­писець, автор "Повісті минулих літ", рішуче засуджує конфлікти­міжусобиці, що ослаблювали державу. Володимир Мономах у листі до князя Олега Святославича, відомому під назвою "Повчання", значну увагу приділяє усуненню протиріч між багатими й бідними, наполягає на необхідності піклуватися про бідних і слабких, пова­жати старших і менших. Засудження феодальних війн, поради кня­зеві, як урівноважити владу, запобігти несправедливості, конфлік­там містить "Слово" і "Маління" Даниїла Заточника.

Прогресивні для свого часу норми врегулювання та вирішення конфліктів встановлювала давньоруське право. Так, вже у першій редакції Руської правди (Правді Ярослава) зазначаєть­ся, що особа, яка зламала чужий спис або щит, зіпсувала одяг, зо­бов'язана була відшкодувати вартість речі. Руська правда особливу увагу приділяє добросовісному набуттю речі та добросовісному ко­ристуванню речами, встановлює особистісну й майнову відповідаль­ність за невиконання зобов 'язань. Коли продавець продавав чужу річ, то договір вважався недійсним. Річ переходила до власника, а поку­пець подавав позов на продавця про відшкодування збитків. Аби уникнути повстань, давньоруське право певною мірою захищало від свавілля феодалів та купців окремі інтереси простого люду. Наприк­лад, у період особливого загострення соціальних відносин на початку ХІІ ст. для умиротворення країни Володимир Мономах законодавчо обмежив лихварські проценти (рези).

Для давньоруського судового процесу характерною була активна участь у ньому сторін конфлікту: особи, яка скоїла злочин, і потерпі­лої особи. Роль суду полягала здебільшого у посередництві між пози­вачем та відповідачем. Це свідчить про важливе значення у вирішен­ні конфлікту волевиявлення потерпілої сторони та можливість ком­промісу з винними особами, які б "загладили" вину.

Під значним впливом християнства розвивалися конфліктологіч­ні погляди в період середньовіччя . За вченням Аврелія Августина, єпископа м. Гіппона, що в Північній Африці, людська й божественна історія, яка є водночас протилежною і неподільною, являє собою вічну битву двох царств ­Божого й земного. Несправедливий і конфліктогенний сталий поря­док Августин вважав "природним", оскільки він є наслідком гріха і кари Божої. Але цей порядок є тимчасовим, бо має існувати до друго­го пришестя Христа. Отже, розв'язання соціальних протиріч і кон­фліктів, встановлення справедливості пов'язувалося з утвердженням "Царства Небесного".

З позицій утілення божественної справедливості, розглядаючи пи­тання церкви й держави, влади і суспільства, істини й справедливос­ті, вирішує конфліктологічні проблеми домініканський монах, засновник теологічної теорії походження держави Тома АквінськиЙ. ця вічна справедливість, де не існує соціальних конфліктів, може ут­вердитися не завдяки світській владі, а завдяки владі церкви, що є вірною заповітам Бога. Дарунком Божої милості є Божественний за­кон, який спрямовує людей до добра.

у добу Відродження та Просвітництва конфліктологічні проб­леми набувають здебільшого "земного" розуміння.

Для західноєвропейської політико-правової думки характерне за­судження соціального безладдя та кровопролиття як "пережитку вар­варської епохи". На засадах віри в розум, силу та гармонію людини обrpунтовується здатність людей долати соціальні конфлікти.

Конфліктна суть суспільних відносин розкривається у державно­правових ученнях про природне право та суспільний договір. Так, на думку англійського філософа Т. Гоббса, природним станом є безпе­рервна боротьба людей між собою, "війна всіх проти всіх". Отже, при­родна рівність людей за Гоббсом не є благом чи ідеалом, рівність - це джерело конфліктів. Лише суспільний договір, визнання людьми влади держави над собою покладає край цьому небезпечному стану.

Ідеї гармонізації суспільного життя, подолання соціальних супе­речностей і конфліктів через удосконалення державно-правових ме­ханізмів сповідували українські просвітники Г. Сковорода, С. Явор­ський, Ф. Прокопович, М. Козачинський, С. Десницький, Я. Козель­ський. Так, суспільно-політичний ідеал Г. Сковороди - Русь у формі "духовної республіки", де панували б рівність і справедливість.

Поштовхом до створення конфліктології як окремої галузі знань стало вчення Ч. Дарвіна про біологічну еволюцію, на фунті якого виник так званий соціальний дарвінізм. Біологічні закони природ­ного відбору почали використовуватися для пояснення конфліктів у суспільстві. Конфлікт ототожнювався з боротьбою, яка вважала­ся основною формою соціальної взаємодії. Прихильники соціаль­ного дарвінізму вважали, що основні форми боротьби люди отри­мали від тваринного світу. Так, ігрові форми суперництва тварин породили "ритуальні конфлікти" (спорт, лицарські турніри, інте­лектуальні конкурси, політичні ігри, демократичні вибори тощо); боротьба за виживання, за територію, за поживу, за місце в ієрархії серед людей набула характеру війн, збройних конфліктів, револю­цій тощо.

Подальший розвиток конфліктологічних знань пов'язаний з виок­ремленням філософсько-соціологічного та психологічного напрямів дослідження конфліктів. Звернення до цих найтриваліших і розвине­них у науці традицій дослідження може сприяти комплексному роз­гляду поняття конфлікту, а також його предметної сфери.

Розділ II

У розвитку конфліктології домінувало розуміння її як міждисциплі­нарної галузі знань. Вважалося, що її призначенням є об'єднання зу­силь різних наук у вивченні конфліктів. У результаті пошуки єдиних концептуальних засад, створення загальної теорії конфліктів обмежу­валися поясненням джерел і витоків конфліктних ситуацій. Теоретич­ні напрацювання виявилися надто абстрагованими від потреб прак­тичної реалізації. Проте відбулася еволюція поглядів на конфлікт як суто негативне явище до його розуміння як невіддільного елемента суспільного життя. Накопичено певний досвід практичної роботи що­до врегулювання конфліктних явищ що допомагає не лише суттєво зменшувати негативні наслідки конфліктів, а й отримувати позитивний ефект.

Розвиток конфліктології спричинений практичними потребами сучасного політичного, економічного та адміністративного менедменту, юриспруденції, дипломатії та інших сфер діяльності, де спостерігаються зіткнення інтересів протиборчих сторін.

Загальне уявлення про зміст конфліктології дає її етимологічне тpaктування як науки про конфлікт. Отже, предметом конфлікто­логії є дослідження загальних законів і закономіірностеи виникнення й розвитку конфліктів, а також технологій, способів, методів вирі­шення, запобігання та управління ними.

Об'єкт конфліктології становлять конфліктні відносини між людь­ми, групами людей, соціальними спільнотами, організаціями, політич­ними органами, державами, міждержавними об'єднаннями .

Завдання конфліктології полягає у вивченні природи, сутності, функцій та механізмів соціальних конфліктів, умов Їх виникнення та закономірностей розвитку, у розробці адекватних внутрішній приро­ді та особливостям перебігу конфліктної взаємодії "технологій" уре­гулювання та розв'язання конфліктів.

Конфліктологія, досліджуючи конфліктні відносини між людьми, тісно пов'язана з іншими соціально-гуманітарними науками, які збагачу­ють її знаннями методологічних та прикладних засад конфліктної взає­модії, конкретизують природу та механізми різних видів конфліктів. Насамперед це суміжні галузі знань - соціологія, соціальна психологія, а також, політологія, економіка, історія, етнографія. Специфічну сферу конфліктної взаємодії у правовому полі допомагають вивчати юридич­ні дисципліни. У конфліктологічних дослідженнях широко застосову­ються дані точних наук, методи математичного аналізу та статистики.

Діапазон перебігу конфліктів надзвичайно широкий: від геополі­тичних явищ (наприклад, світових війн) до внутрішньоособистісної боротьби мотивів (наприклад, вибір між пломбіром та ескімо). Кон­флікт - це складне, багатогранне, полікритеріальне явище, тому в йо­го аналізі першочергове значення належить науковій методології дос­лідження. У визначенні складу методологічного аналізу конфліктів можна виокремити філософсько-світоглядні підходи (матеріалістич­ний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний), що визначають стратегію дослідження; загальнонаукові методи, основу яких стано­вить система притаманних для всіх або більшості наук гносеологічних принципів (розвитку, детермінізму, єдності теорії та практики тощо).

Крім того, до структури методології конфліктів, зокрема, юридичних конфліктів, входять групові мeтoдu (системний метод, конкретно-соціологічний метод, метод порівняльного аналізу, догматичний метод, іс­торичний метод та ін.), що застосовуються лише у певній групі науК Значне "робоче" навантаження припадає на спеціальні методи, процедури та методики, які застосовуються для вивчення конфлік­тів. Останні можна умовно поділити на:

• методи діагностування конфліктів (спостереження, опитуваннЯ, тестування, соціометрія, референтометрія, аналіз результатів діяль­ності, експертні оцінки та ін.);

• методи обробки результатів дослідження конфліктів (факторний аналіз, математико-статистичний та ін.);

• методи управління конфліктами (організаційні, педагогічні, ме­тоди психологічного впливу, картографія, структурування та ін.).

Конфліктологія виникла на потребу практики управління суспіль­ними та груповими відносинами в умовах конфліктів. Ії завдання ­вирішення соціальних, економічних, політичних, ідеологічних про­тиріч та суперечностей. Вона допомагає передбачати й попереджува­ти суспільні струси, соціальні протиріччя, міжгрупові та міжособис­тісні суперечки. Отже, конфліктологію можна визначити як управлін­ня персоналом в умовах конфлікту.

Наука про конфлікти має комплексний характер. Це зумовлено тим, що перебіг конфліктів відбувається переважно У площині соці­альних, моральних, національних, релігійних, культурних та інших норм. Тому вчені активно досліджують соціальні, політичні, міжна­родні, міжнаціональні, організаційно-управлінські (передусім у ді­яльності підприємців, менеджерів), педагогічні, сімейні та деякі інші конфлікти.

Проте значна кількість конфліктів характеризується наявністю певних юридичних аспектів або виникає і має перебіг у галузі правовід­носин. Юридичні аспекти конфліктних відносин вивчає юридична конфліктологія, яку конфліктологи вважають галуззю спеціальних конфліктологічних знань і практичної діяльності. Предметом цієї нової галузі знань є насамперед вивчення проблем конфліктної взає­модії між суб'єктами правовідносин. Але вона досліджує конфлікти не лише в самому праві та в системі юридичної практики, які тради­ційно вивчаються правовою наукою та вирішуються чинним законо­давством. Органічно поєднуючи конфліктологічну проблематику з правовою, юридична конфліктологія вивчає причини, механізми роз­витку, особливості перебігу конфліктів, пов'язаних із застосуванням, зміною або порушенням правових норм, розробляє шляхи розв'язан-

ня, пом'якшення, управління і запобі:ання будь-я~им соціальним конфліктам за допомогою юридичного інструментарію.

До основних функцій юридичної конфліктології, що випливають із загальних функцій соціальних конфліктів, сучасні дослідники зараховують:

• сигнальну, яка характеризує конфліктологію як показник певно­го стану суспільства, що потребує вжиття заходів пошуку та усунен­ня причин соціальної напруги, вивчення обставин, які породили кон­фліктну ситуацію, та шляхів виходу з неї;

• дuнамічну, що rpунтується на загальній здатності будь-якого конфлікту здійснювати зміни. Вплив юридичних конфліктів на про­цес зміни правової дійсності відбувається у таких напрямах: а) пору­шення справедливого співвідношення позицій з огляду на пануючі правові норми; б) відновлення (повністю або частково) справедливо­го співвідношення позицій з огляду на пануючі правові норми; в) до­магання на новий правових порядок.

• диференціюючу, що характеризує юридичну конфліктологію як засіб поляризації суспільства або його об'єднання, що здійснюється через зміни чи розпад соціальних структур;

• прогресивну, що сприяє усуненню причин, які породжують кон­флікти, а також перешкод, які стримують суспільний розвиток.

Юридична конфліктологія являє собою "синтез конфліктологіч­них проблем з положеннями юридичної науки". В полі її зору - не лише "чисті" юридичні конфлікти, а й соціальні конфлікти, які набу­вають юридичної форми на певних етапах свого розвитку.

До основних завдань юридичної конфліктології належать:

1. Дослідження причин виникнення юридичних конфліктів.

2. Вивчення закономірностей Їх розвитку.

3. Розробка рекомендацій щодо застосування юридичних засобів 3 метою попередження конфліктів, зниження Їх гостроти та вирі­шення.

Досліджуючи правові відносини, інститути й норми з точки зору використання Їх для попередження та вирішення конфліктів, юри­дична конфліктологія тісно пов'язана із загальною конфліктологією, соціологією, теорією держави і права, філософією, соціологією права, політологією, заг~ьною, соціальною та юридичною психологією.

Розділ III

У колишньому Радянському Союзі в 20-30 роках минулого століття утвердилася концепція класової боротьби, а одНим із домінуючих сте­реотипів масовоі свідомості став образ "ворога народу". Боротьба за перемогу "справедли­вості" сягала всесвітньо-історичного масштабу й конфлікти на нижчих рівнях не могли мати са­мостійного значення. Наприкінці З0-х з'явилася ідея "безконфліктності" розвитку соціалістично­го суспільства і конфлікти розглядалися як пере­житок минулого, властивий чужому антагоністич­ному середовищу. За цих умов конфліктологія не отримала визнання. Навіть суміжні галузі знань –соціологія, соціальна психологія, як і кібернетика з кінця 20-x до 70-x років майже не розвивалися.

Перші наукові праці з конфліктології з'явилися лише наприкінці 80-х. Системний підхід до дослідження конфліктів закладено в мо­нографії В.В. Дружиніна, Д. С. Конторова, М.Д. Конторова "Введе­ние в теорию конфликта" (М., 1989). Конфлікти. на думку авторів, на сучасному етапі суспільного розвитку, коЛИ повсюди застосову­ються складні системи управління за участі оператора, вийшли за межі суто гуманітарної проблематики. Соціальні кон­флікти, основна роль У яких належить людському факторові, так чи інакше пов'язані з технікою; вони відбуваютьСЯ як У соціальній, так і у технічній сферах. Проблемі вивчення конфліктів присвячувалися й деякі інші праці.

Активно розробляється конфліктологічна проблематика у сучасній Росії. Починаючи з 1990 року в Москві Інститут соціології та Міжна­родний центр загальнолюдських цінностей видають періодичні збір­ники "социальные конфликти: Экспертиза. Прогнозирование. Тех­нология разрешения". Щорічно відбуваються "круглі столи" з найак­туальніших проблем конфліктології. За данимИ відомих російських доcлідників А. Анцупова та А. Шипілова, на початок 90-х років кількість публікацій з конфліктологічної проблематики збільшилась у п'ять разів і сягала понад триста на рік. Актуальні методологічні проблеми сучасної теорії конфліктів роз­глянуто у книзі В. М. Іванова та В.Г. Смолянського "Конфликти иконфликтология" (М., 1994). У праці подано фундаментальний ана­ліз причин та джерел соціальних конфліктів, їх класиФікацію та ти­пологію, висвітлюється сутність і характер політичних, економічних, міжнаціональних, міжнародних конфліктів, шляхи та способи досяг­нення консенсусу.

Аналізу процесу формування сучасної конфліктології як наукової дисципліни присвячена колективна монографія "социальные кон­фликты в современной России: проблемы анализа и регулирования" (М. 1999). Її автори розглядають методологічні проблеми соціаль­них конфліктів, показують особливості становлення різних напрямів конфліктологічного знання: політичної та юридичної конфліктоло­гії, формування конфліктології етнонаціональних відносин, кон­фліктів у становленні ринкових відносин та підприємництва. Особ­лива увага приділяється розгляду засобів та способів адекватного аналізу та ефективного врегулювання соціальних конфліктів у пере­хідному російському суспільстві.

Сучасні дослідження конфліктів, здійснювані у річищі соціологіч­ної та психологічної традицій, дедалі більше враховують нагальні потреби практичного вирішення конфліктних ситуацій. Соціологіч­ний напрям дістав посилену соціально-політичну інтерпретацію.

Природа, мотиви, форми та способи вирішення конфліктів тісно пов'язуються із соціально-політичними процесами, що відбуваються у суспільстві. Психологи, досліджуючи внутрішньоособистісні, між­особистісні та міжгрупові чинники конфліктів, зосереджують увагу на взаємодії людей у конфліктних ситуаціях, питаннях надання пси­хологічної допомоги у разі виникнення конфліктів.

Інтенсивно досліджуються проблеми управління конфліктами у соціально-економічній та інших галузях суспільного життя. Заслуго­вує на увагу монографія І. Ворожейкіна, А. Кібанова, Д. Захарова "Конфликтология" (М., 2000), в якій вдало поєднано наукові та прикладні знання иро конфлікти, досліджується роль керівників ор­ганізацій, фахівиіJJ з управління персоналом у врегулюванні кон­фліктів у сфері державного та муніципального управління, підпри­Ємництва, соціальній сфері.

Зусиллями вчених-юристів під керівництвом академіка РАН В. М. Кудрявцева здійснено перші кроки до створення юридичної конфліктології. Тут уперше в пострадянській науці юридичний конфлікт розглядається як специфічний предмет наукового аналізу. Крім дослідження поняття, причин, мотивації, динаміки, типології юридичного конфлікту в цих працях розгляну­то саме юридичні способи вирішення та попередження конфліктів. Вагомий внесок у розкриття природи й причин юридичних колізій та засобів Їх подолання зробив Ю. О. Тихомиров.

Білоруські вчені запропонували продуктивні підходи до вивчення конфліктології не лише як науки про конструктивні конфлікти, а й мистецтва попередження негативних наслідків і вирішення кон­фліктних ситуацій. Створюються комплексні програми та навчальні посібники з конфліктології, що відкриває реальні можливості готу­вати у вищих навчальних закладах майбутніх фахівців зі спеціаліза­цій "конфліктолог", "психолог-конфліктолог", "менеджер з конфлік­тів".

В Україні, коли вона входила до складу СРСр, зважаючи на ідеоло­гічні догми про неможливість загострення суперечностей та кон­фліктів при соціалізм і, конфліктологічна проблематика не досліджу­валась. Ілюзії безконфліктності переносилися навіть у сферу міжосо­бистісних відносин. Поодинокі дослідження обмежувалися вивчен­ням ситуацій напруги у відносинах, що пов'язувалося з недоліками в окремих колективах та хибним стилем керівництва. Рекомендації зводилися до завдань оптимізації морально-психологічного клімату в трудових колективах.

Глибокі зміни в українському суспільстві, що відбулися на межі тисячоліть, політичні та соціально-економічні реформи, загострення соціальної напруги актуалізували звернення науковців до проблеми конфліктів. Передусім виникла потреба у розробці методологічних засад української конфліктології, оскільки існуюча західна конфлік­тологічна парадигма відображає конфлікти стабільного громадян­ського суспільства, яке в Україні поки що відсутнє.

Напрацюванню теоретико-практичних підходів до вивчення та розв'язання конфліктів в українському суспільстві, систематизації конфліктологічних знань сприяло проведення міжнародних конфе­ренцій "Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі" (1993 р.);

З'явилися авторські наукові праці, підручники, посібники, в яких досліджуються загальнотеоритичні та загальні аспекти конфліктологічної проблематики.

Першою в Україні працею з конфліктології для правООХоронців став виданий У серії "Психологія у системі силових структур держа­ви" навчальний посібник професорів О. М. Бандурки та В. А. Друзя "Конфліктологія" (Харьков, 1997).

Значною подією у розвитку української конфліктологічної і юри­дичної науки стала поява підручника для студентів вищих навчаль­нИХ закладів юридичних спеціальностей "Конфліктологія" за Редакці­єю професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова (Харків, 2002). Автори вперше в українській конфліктології поєднують проблему конфліктів 3 правовими інститутами, розглядають конфлікт не в абстрактному соціальному просторі, а в реальному зв'язку з існуючими правовідносинами, юридичними механізмами і чинним законодавством.

Сьогодні конфліктологію викладають у вищих навчальних закла­дах, на часі підготовка професійних конфліктологів, створення пев­них науково-методичних структур, які б вивчали прояви конфліктів у різних сферах суспільного життя та створювали спеціальні теоре­тико-практичні методики Їх розв'язання. Позитивним є розуміння необхідності розглядати конфліктні ситуації з урахуванням україн­ської ментальності, притаманної українському суспільству специфі­ки, особливостей його історичного розвитку.

До основних проблем подальшою розвитку вітчизняної конфлікто­логії, на думку відомого українського конфліктолога М. І. Пірен, на­лежать такі:

• напрацювання категоріального та понятійного апарату, Створен­ня наукової бази конфліктології;

• інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного під­ходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів Їх раннього ви­явлення з використанням сучасних системно-математичних методів, ЕОМ;

• підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання та розв'язання коНФліктів, створення спецгруп конфліктологів-практиків;

• вивчення й уміле запозичення світового досвіду з КОНФліктоло­гії за допомогою організації та проведення міжнародних коцференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн для ознайомлення з набутим досвідом;

• організаційно-дослідна робота для створення підручників і ме­тодик для практичних порад щодо розв'язання та запобігання конфліктам.

Висновок

Конфлікти – це реалії соціального життя. У суспільстві завжди виникали різноманітні конфлікти: між людьми, соціальними групами, державами. Сучасна конфліктологічна парадигма визнає конфлікт як зумовлену природою суспільних явищ і процесів об'єктивну властивість соціальних систем. Проте "така легалізація” конфлікту не означає його об'єктивізацію тобто не наділяє конфлікти надсуб'єктним змістом. Інтенсивне вивчення причин виникнення, змісту, динамічних характеристик перебігу конфліктів не знімає проблеми їх небезпечності, особливо це стосується конфліктів на мікрорівнях. Юридичний аспект об'єктивно займає належне місце у багатьох видах конфліктів. Починаючись далеко за межами права, соціальні конфлікти на певному етапі розвитку можуть набувати юридичних ознак і вирішуватись у правовій площині. Практично будь-який соці­альний конфлікт, якщо він матиме бодай один з елементів, що містить юридичну характеристику, може набувати ознак правового і завершуватися із застосуванням юридичних процедур.

Власне юридичні конфлікти відбуваються у сфері юридичних від­носин, пов'язані з протиборством суб'єктів права і суперечливими правовими інтересами. Правовими є всі міждержавні, конституційні трудові, кримінальні, а також чимало господарських, сімейних, побу­тових та інших конфліктів, якщо вони виникли у зв'язку із застосу­ванням, зміною, порушенням або тлумаченням права.

Конфлікти керовані. Існує чимало способів, методів, прийомів по­передження, врегулювання та вирішення конфліктів. Серед найдосконаліших та віверених часом - юридичні та квазіюридичні способи розв'язання спорів. Звісно, далеко не всі конфлікти є юридични­ми і можуть бути врегульовані за допомогою правових норм і проце­дур. І навпаки, конфлікти, які за своїм характером мають суто юри­дичну природу, зовсім не обов'язково мають завершуватися юридич­ними спщ:обами - інколи ефективніше спрацьовують такі примир­ні процедури, як медіація чи переговори. Проте вміння спрямовува­ти вирішення конфліктів у площину права, застосування юридич­них засобів - важлива умова незворотності процесу демократизації державного 1 суспільного життя.

Сучасний юрист - це фахівець у сфері юридичної конфліктології.

Практична діяльність судді, прокурора, адвоката, юрисконсульта, зрештою, усіх фахівців-юристів спрямована на запобігання, врегулю­вання та цивілізоване вирішення правових конфліктів. В умовах роз­будови правової держави дедалі більшою стає потреба правників у знаннях і вмінні цивілізовано й справедливо вирішувати спори. Та й саме право завдяки своїй універсальності та обов'язковості все біль­ше набуває характеру найвпливовішого засобу врегулювання кон­фліктів.

Список літератури:

1. В.М. Іванов,О.В. Іванова, - Юридична конфліктологія. – Вид. МАУП, - К. 2001 р.

2. В.Н. КудрявцевВ.П. Казимерчук, - Современная соиология права,- Изд. "Юристъ”, - М. 1995 г.

3. В.В. КасьяновВ.Н. Нечипуренко, - Социология права, - Изд. "Феникс”. – Ростов-на-Дону 2002 г.

Реферат на тему: Юридична конфліктологія як галузь соціальної конфліктології (реферат)

Схожі реферати:
Категорія: Право | Додав: gdomz | Теги: право, галузь, Юридична, (реферат), як, конфліктологія, конфліктології, соціальної
Переглядів: 1549 | Загрузок: 217 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Copyright MyCorp © 2017
Адміністрація не несе відповідальності за матеріалів розміщені на сайті! Усі матеріали предсталені для ознайомлення! Конструктор сайтів - uCoz | Карта сайта
gdomz.at.ua - готовые домашние задания, Готовые домашние работы. Скачать бесплатно гдз. Решебники. Скачать решебники. Решебники по всем предметам. Скачать бесплатно решебники. Решебники.