Юридична деонтологія. Обов'язок юриста в організації самозахисту населення від злочинних посягань (пошукова робота), реферат
Субота, 03.12.2016, 07:41
Реферати безкоштовно
Головна Реєстрація Вхід
Приветствую Вас, Гість · RSS
Форма входа
Меню сайта
Пошук
Оплачена реклама
Наше опитування
Ви ще до нас повернетесь?
Всього відповідей: 4418
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог файлов
Головна » Файли » Реферати » Право

Юридична деонтологія. Обов'язок юриста в організації самозахисту населення від злочинних посягань (пошукова робота)
22.09.2013, 18:20




Скачати реферат

Юридична деонтологія. Обов'язок юриста в організації самозахисту населення від злочинних посягань (пошукова робота)


У будь-якому суспільстві серйозну проблему становить боротьба зі злочинністю. Тому обов'язок юриста полягає не тільки у наданні юридичних послуг громадянам, а й у підготовці їх до самозахисту від злочинних дій. У цьому зв'язку важливого значення набуває просвітницька діяльність. Йдеться про висвітлення серед населення фактів кримінальної практики юристів, ознайомлення зі способами правомірного захисту. Громадяни здебільшого недостатньо обізнані з особливістю поведінки злочинця, його психологією, звичками, причинами вчинення злочинів тощо.

Просвітницька діяльність юриста має спрямовуватися на ознайомлення громадян із загальними проблемами злочинності, із особою злочинця, причинами та мотивами вчинення злочинів, віктимологічним аспектом самозахисту тощо.

Громадяни здебільшого не усвідомлюють змісту правопорушення, не відрізняють злочину від проступку. Чимало непорозумінь виникає у практикуванні понять організованої злочинності, корупції, рекету та ін. На побутовому рівні ці поняття часто неправильно трактуються, що призводить до дезінформації про діяльність правоохоронних органів. Юрист повинен вносити ясність у ці питання на підставі закону. За своїми службовими обов'язками він має проводити відповідну роз'яснювальну роботу серед населення. Саме юрист може також вичерпно й достовірно охарактеризувати ті чи інші порушення закону, дії злочинця, його особисті риси.

Не кожний правопорушник є злочинною особистістю. Останніх значно менше, на більшість правопорушників суспільство має вплив. Особливо небезпечні «злочинці-професіонали». Громадяни повинні бути поінформовані, що суспільна небезпека з боку таких осіб виникає задовго до вчинення ними злочинних дій. Вона полягає у різноманітних порушеннях норм поведінки, яку часто називають відхиленою поведінкою, фактично це сигнал про те, що починає «формуватися» майбутній злочинець.

Часто трапляється, що не всі громадяни розуміють обставини, які впливають на формування злочину. Насамперед йдеться про роль сім'ї, у якій зростає і виховується особа. Характерно, що освітній рівень, становище у суспільстві батьків або відсутність одного із них істотно не впливають на виховання дитини. Практика свідчить, що головне у сім'ї - здоровий мікроклімат. Оскільки відсутність задоволення духовних потреб дитини часто-густо призводить до утворення певного духовного вакууму. І заповнюється він здебільшого негативним «матеріалом», який існує в оточуючому середовищі. Йдеться про коло знайомих, друзів дитини. Тому батьки повинні цікавитися поведінкою дитини, її інтересами за межами сім'ї. Не всі батьки мають достовірні дані про поведінку своєї дитини у навчальних закладах чи трудових колективах. Це здебільшого негативно позначається на вихованні особистості.

Нині через моральне зубожіння суспільства почали більшою мірою виявлятися негативні риси окремих осіб, які є одним із чинників формування свідомості правопорушників. До таких рис можна віднести невміння контролювати власні вчинки, звичку до вживання алкоголю і наркотичних речовин, жадібність, корисливість, неповагу до оточуючих, байдужість до долі інших людей чи своєї власної, безвольність, сліпе наслідування, відсутність чіткої життєвої мети, убогість духовних запитів, лінивство, озлобленість, моральну розпусту, індивідуалізм тощо. Тут виявляються широкі можливості для виховної діяльності правників серед різних верств населення, зокрема молоді. Потрібно висвітлювати й аналізувати мотивацію діяльності правопорушника, його зв'язки, давати оцінку рівня моральності, культурного розвитку, духовного стану.

У кожній ситуації мотиви можуть бути усвідомленими і неусвідомленими злочинцем. Але, як правило, він визначає мету задовго до вчинення злочину, внутрішньо виправдовуючи обраний мотив. Проте обставини можуть скластися так, що злочинець не встигне усвідомити мотиву вчинення правопорушення або попри усвідомлений мотив може виникнути інший - неусвідомлений, який також спонукатиме його до антисуспільної поведінки. Громадяни повинні пам'ятати, що поява нових мотивів найчастіше виникає при вчиненні опору злочинцеві, який інколи не є ефективним, тому що злочинець прагне досягти поставленої мети будь-яким способом. Мотив для нього є рушійною силою, певним стимулятором і збудником активності у злочинних діях при досить сильних вольових якостях. Нехтуючи моральними нормами, особа, схильна до правопорушень, часто перемагає у двобої з жертвою.

Так чи інакше мотив вчинення правопорушення зумовлюється певними моральними цінностями. Тобто у будь-якому випадку кожний мотив повинен отримати морально-етичну оцінку. Мораль засуджує як мотив дії, так і мотив бездіяльності. Трапляється, що окремі особи виношують наміри вчинити правопорушення з певною метою. Тому потрібно, щоб усі мотиви стали відомі широкому загалу. На цій основі про особу формується й поширюється громадська думка. Вона буде застереженням, своєрідним захистом від злочинних посягань. Отже, громадянам треба роз'яснювати, що з поганих мотивів випливають шкідливі для суспільства вчинки. І навпаки - добрі мотиви породжують благородні вчинки.

Здійснюючи правове виховання громадян, юристи повинні висвітлювати чинники вибору мотиву вчинення злочину. Передусім це пов'язане з особою злочинця, його особливостями, нахилами, захопленнями, інтересами. Важливу роль відіграють традиції, які сформувалися у суспільстві й впливають на особу. Даються взнаки факти знецінювання загальнолюдської моралі, коли на перший план висувалися штучні моральні норми, а майбутнє підпорядковувалося штучним ідеалам. Такий стан справ негативно позначався на поведінці громадян. Окремі особи накреслювали для себе власну «перспективу» - злочинну. Мотиви їхньої діяльності в основному корисливі, супроводжуються здебільшого жорстокістю й цинізмом. Як свідчить практика, правоохоронні органи фактично не мають позитивного впливу на особистість злочинця, мотиви його діяльності.

Службовим обов'язком юриста ознайомлення населення з різними групами скоєння злочинів. Так, найбільш поширені егоїстичні мотиви - корисливість, хуліганство, помста, ревнощі, озлобленість, ненависть, заздрість, незадоволені сексуальні потреби та ін. Такі мотиви зумовлюються як особистісними моральними якостями особи, її психічним станом, так і прагненням розв'язати життєві проблеми за рахунок інших.

Інші мотиви виникають часто з вини самих потерпілих. Наприклад, стимулювання алкоголем особи, схильної до правопорушення, спільне проживання членів сім'ї, між якими вже давно припинені близькі сімейні стосунки, тощо. За таких обставин спонукання до вчинення злочинів виникає несподівано, у конкретній ситуації і рідко залежить від самих винуватців злочину. Тому громадянам потрібно роз'яснювати, що криється за мотивами, які глибинні психологічні й зовнішні соціальні реалії вони відображають, у чому їхній суб'єктивний зміст.

Виявлення і знання мотивів злочинних діянь окремих осіб важливе для особистого захисту від різноманітних посягань. Знаючи наміри особи, можна передбачити її дії на основі певних мотивів. Потрібно знати, що у більшості злочинців виникає потреба об'єднання зі своїми однодумцями. Така потреба з'являється не тільки для оцінки своїх злочинних дій та навичок, а й для запозичення форм і методів, удосконалення їх на основі набутого злочинного досвіду. Тобто відомості про гуртування злочинців є дуже цінними у питаннях самозахисту.

Одним із способів самозахисту є знання «законів», традицій та інших чинників, міцно вкорінених у свідомості та моралі злочинця, якими він живе І від яких не може відмовитися. Такі відомості мають принципове значення, оскільки нерозуміння «життя» злочинного середовища, а інколи ігнорування певних фактів чи їх недооцінка призводять до самозаспокоєння, до невиправданої безпечності.

Юристи повинні роз'яснювати громадянам, що серед злочинців існує більш-менш чітка спеціалізація. Зокрема, треба розрізняти насильницькі злочини проти особи, службові злочини, політичні злочини, злочини, пов 'язані з порушенням громадського порядку, побутові злочини та ін.

Характерно, що коли злочинець спеціалізується, наприклад, на кишенькових крадіжках, він рідко може вчинити інший злочин - вбивство чи розбійний напад. Крім цього, спеціалізуючись в одному виді злочинної діяльності, злочинець отримує певне визнання у своєму середовищі, завойовує своєрідний «авторитет». Це спостерігається як на волі, так і у місцях позбавлення волі. У першому випадку кожен злочинець спілкується зі своїми однодумцями, підкоряється своїм «законам», удосконалює майстерність свого «ремесла» тощо. Так, під керівництвом злочинців-професіоналів проводиться спеціальне навчання початківців. У випадку «грамотних» дій вони отримують визнання і мають право діяти у злочинній групі.

Важливу роль у злочинній діяльності відіграє стаж такої «роботи». Він обчислюється, як правило, з того часу, коли отримане певне схвалення злочинного середовища. Впливають на «авторитет» також кількість судимостей, вид вчинення злочину, спільна «робота» або перебування у місцях позбавлення волі зі «знаменитостями» злочинного світу та деякі інші чинники. Однак визначальними є особисті якості особи, зокрема так звана чесність, непродажність. Мається на увазі ненадання інформації правоохоронним органам і неприсвоєння незапланованої частини товарно-грошових цінностей. Для цього більшість злочинців складають своєрідну «присягу».

Громадяни повинні знати, що кожен злочинець володіє достатнім рівнем спеціальної культури (злочинної субкультури), до якої належать форми спілкування, каси взаємодопомоги, злочинна атрибутика. Усе це приховує велику небезпеку, оскільки є обов'язковим для багатьох категорій злочинців, які своєю чергою вживають заходів, щоб ці елементи засвоїла молодь. Зауважимо, що злочинні традиції не залишаються усталеними. Враховуючи конкретні соціальні умови, вони посилюються, стають більш активними і міцними.

Юристові варто висвітлювати внутрішній світ злочинців, який яскраво характеризує специфічна мова. Спілкування відбувається в основному на жаргоні, який свідчить про належність до певної категорії правопорушників. Чим більша професійна «досконалість» злочинця, тим більше насичена жаргонізмами його мова, спеціальними термінами. Жаргон буває різним, залежно від «спеціалізації» злочинця. Деякі слова та вирази «удосконалюються», але здебільшого лексика та функції жаргону залишаються незмінними. Однак окремі слова із кримінального жаргону вживають громадяни з низькою моральною культурою.

Для конспірації усі злочинці мають прізвиська, які відображають як авторитет злочинця, так і його соціальне походження. Прикро, що така манера спілкування властива деякій частині молоді, які, наслідуючи злочинців, прагнуть утвердитися у такий спосіб серед однолітків.

Громадяни повинні вміти розпізнавати злочинця за таким елементом субкультури, як татуювання. Спочатку злочинці, у яких воно було, претендували на лідерство. Згодом татуювання стало для злочинця своєрідною таємничою мовою, необхідною для спілкування з подібними собі на волі і в місцях позбавлення волі. Це пояснюється тим, що, знаючи символіку зображених малюнків, написів, їх розташування на тілі, злочинці визначають нахил раніше засуджених до певних видів кримінальних дій. Крім цього, татуювання служить для передавання думки індивіда, його соціально-кримінальних настанов і ціннісних орієнтацій. Часто тлумачення прихованої у татуюванні символіки - це ключ до розуміння психології людини, пізнання кола її інтересів, без врахування чого важко прийняти якесь рішення. Татуювання - це візитна картка злочинця, тому її потрібно уміти читати. Правда, нині засуджені ставляться до татуювання стримано.

Юристи зобов'язані висвітлювати особливості «життя» засуджених. Перебування у місцях позбавлення волі - це по суті «друге» життя, яке дуже відрізняється від життя на волі своїми кримінальними традиціями, правилами, навіть своєрідними законами. Як правило, «друге» життя для особи, яка вперше вчинила злочин, розпочинається ще на стадії слідства - у слідчому ізоляторі. Будучи обізнаними із системою передавання інформації, досвідчені злочинці досить швидко дізнаються про особу новачка, його життя і вчинені ним злочини. Фактично вид і способи вчинення злочину стають своєрідною перепусткою для спілкування з «професіоналами». Ці відомості передаються у різні виправно-трудові установи, де вже чекають поповнення.

Які ж звички панують у цьому «другому» світі? Передусім це непокора адміністрації установи, невиконання різноманітних робіт, непідтримання контактів з тими, які слухняно виконують розпорядок дня, і навпаки, неухильне виконання вказівок «авторитетів». Засуджені вельми зацікавлені у збільшенні кількості непокірних, оскільки тим самим забезпечується живучість кримінальних традицій. Вони стають основними формами «навчання», шліфування злочинних дій, детальної «професіоналізації». Деякі засуджені, віддані кримінальним традиціям, не бажають покидати місць позбавлення волі. Вони вчинюють нові злочини, щоб надалі проводити «навчання» із засудженими. Засуджені, як правило, підтримують засвоєні традиції і після відбування терміну позбавлення волі. Перед ними стоять завдання навести контакти з авторитетами, передати інформацію про тих, хто залишився у зоні, викласти завдання, які необхідно виконати, і самому взяти участь у їх виконанні.

Основна причина такого становища криється у тому, що в сучасному українському суспільстві ще не сформована ефективна система профілактичних заходів, які могли б принаймні зупинити поширення «другого» життя у злочинному світі. Ще не всі відомості про злочинне середовище доводяться до відома громадян. У цьому зв'язку набуває актуальності просвітницька діяльність юриста, який у межах службових повноважень ознайомлений з різними причинами вчинення злочинів. Крім цього, йому відомі віктимологічні аспекти самозахисту, про які повинні знати і громадяни.

Як відомо, термін «віктимологія» означає «вчення про жертву», тобто про потерпілого. Суть полягає в тому, що часто потерпілий не усвідомлює своєї вини у вчиненому проти нього злочині. Не володіючи відповідною інформацією, він потрапляє до розряду удаваного потерпілого. Особливо часто це трапляється тоді, коли поведінка потерпілого неправомірна. Вона може бути й правомірною, але злочинцеві вона здалася небажаною, грубою, тому і викликає відповідну зворотну реакцію. Неконтрольовані дії потерпілого часто провокують вчинення злочину за певних умов.

Потерпілий може впливати на розвиток подій одноразовою дією або протягом тривалого часу. Це залежить від особистих контактів, частоти зустрічей, способів та умов життя. Також пробачення потерпілими злочинцеві неодноразових дрібних протиправних дій призводить до того, що останній відчуває свою силу і владу, починає нахабніти і диктувати свої умови.

Працівники правоохоронних органів повинні доводити, що найбільшим злом для потерпілого є його легковажність щодо власної безпеки, честі та гідності. Це стосується поведінки у побуті, особистому житті, зв'язків та стосунків з іншими людьми. У таких випадках контакти ще не набувають кримінального характеру. Але варто враховувати, що злочинне посягання відбувається саме на завершальному етапі розвитку відносин між людьми. І легковажність майбутнього потерпілого не дає змоги оцінити той проміжок часу, протягом якого відбувається формування злочинного посягання. Інколи потерпілий, не розуміючи змісту такого зв'язку, своїми діями допомагає іншій особі здійснити злочинні наміри. Але трапляється і так, що майбутній потерпілий дізнається про злочинне посягання на себе або відчуває злочинну сутність минулих зв'язків. Вийти з такого становища буває досить важко, що призводить до так званого віктимологічного ризику.

Важливими при цьому є характер, особисті моральні якості потерпілого. Найчастіше потерпілими стають скандальні, нестримані, вразливі, грубі, егоїстичні, скупі, нахабні, аморальні особи. Вони своєю поведінкою нагнітають обстановку, особливо це спостерігається при хуліганських діях, убивствах з хуліганських мотивів тощо.

Звичайно, при виборі жертви злочинці часто вдаються до шантажу, погроз, використовують різноманітні нікому не відомі компрометуючі матеріали тощо. Часто злочинець шукає жертву серед таких осіб, які з певних причин бояться заявити про вчинений злочин правоохоронним органам. Звідси випливає значна латентність таких посягань.

Отже, особа потерпілого привертає до себе увагу у питаннях самозахисту. Кожен громадянин, дізнавшись більш-менш повно про особу потерпілого, здатний побачити і свої недоліки, які можуть бути вигідні злочинцеві. Тому у просвітницькій діяльності юриста віктимологічний аспект самозахисту має велике значення.

Існує нагальна потреба в ознайомленні громадян з основами самозахисту: необхідною обороною, крайньою необхідністю і затриманням злочинця. Ці правові категорії мають першочергове значення, а їх застосування надає певним обставинам правомірного характеру.

Громадяни, недостатньо поінформовані й у виборі шляхів, форм та методів самозахисту, інколи вдаються до такої форми самозахисту, як застосування мисливської зброї та газових пістолетів, що регламентується чинним законодавством. Однак відомі випадки незаконного володіння холодною зброєю. Важливо ознайомити громадян з тим, що не всі предмети (наприклад, ножі) належать до категорії холодної зброї. Для неї характерні певні ознаки, зокрема такі: нагостреність, міцність та зручність застосування. Про належність окремих предметів (ножа, кастета, надолонника та ін.) до холодної зброї висновки дає спеціальна експертиза.

Цінними для населення є деякі практичні поради стосовно збереження власного життя, здоров'я, майна, захисту своєї честі та гідності, передусім це стосується крадіжок особистого майна, пограбування, зґвалтування, шахрайства, шантажу, хуліганства та інших видів злочинів.

Що стосується власного майна, то найбільш поширеними є квартирні та кишенькові крадіжки, угони автомобілів. Населення від юристів має довідатися про можливі способи охорони квартири чи автомобіля, організацію постійного нагляду за квартирою. Не всі громадяни вбачають небезпеку квартирних крадіжок у накопиченні кореспонденції в поштовій скриньці, відсутності ключів від квартири у кожного члена сім'ї, сумнівному змісті оголошень, які розміщені у під'їздах, запрошенні до квартири незнайомих людей тощо.

Інколи господарі квартири, спокусившись, ідуть на контакт з людьми, які пропонують дешево продати речі чи вирішити проблемні питання, що може бути приводом для проникнення у квартиру. Багато неприємностей таїть запрошення п'яним господарем незнайомих або малознайомих людей додому «на каву». Особливо почастішали квартирні крадіжки, коли такі люди запрошуються для інтимних стосунків.

Варто рекомендувати громадянам не афішувати свого майнового стану. Так, останнім часом у пресі публікується чимало оголошень про купівлю-продаж різноманітних дорогих речей. При цьому вказуються адреси, номери телефонів, зручний для звертання час, а інколи й вартість, що на руку квартирним злодіям.

Громадяни недостатньо обізнані з можливою поведінкою під час зустрічі зі злодієм у своїй квартирі. З цього приводу є певні рекомендації.

Часто мешканці мало уваги приділяють підвалам, гаражам, дачам. Зберігають там коштовні речі, залишаючи їх на тривалий час без догляду. А такі місця стають притулком для бомжів чи наркоманів, використовуються для переховування крадених речей тощо.

Цінними для населення є рекомендації щодо запобігання крадіжок особистих речей на робочому місці, у гардеробах, місцях відпочинку, гуртожитках, готелях, у гостях тощо.

Практика засвідчує, що крадіжки у кожному із цих місць мають особливості, про які повинен знати кожен.

Велика кількість злочинів пов'язана з викраденням автомобілів, мотоциклів та велосипедів. Тому потрібно рекомендувати власникам вдатися до кількох захисних варіантів. Важливо переконати громадян у доцільності повідомлення міліції про дії незнайомих осіб біля автотранспорту, затримання їх. Особлива обережність потрібна й при купівлі автотранспорту, оскільки він може виявитися краденим і при розкритті злочину підлягати конфіскації.

Серйозне занепокоєння спричинюють крадіжки грошей і цінних речей так званими кишеньковими злодіями. Ззовні вони виглядають спокійними, благородними, ввічливими, проте здатні спритно обікрасти людину, яка навіть цього не відчує. Громадяни повинні бути обізнані з процесом здійснення кишенькових крадіжок, їх місцем, часом та способами.

Одним із тяжких видів злочинів є пограбування, небезпека якого полягає у тому, що воно може перерости в розбій чи вбивство. Це означає, що громадяни не повинні створювати обставин, через які вчиняються пограбування чи розбійницькі напади, що виникають у будь-який час та у будь-якому місці.

Із юридичної практики працівникам правоохоронних органів відомо, що особисті фінансові справи громадян не повинні обговорюватися зі сторонніми людьми, оскільки інформація про це швидко поширюється. Особливо впливає на оточуючих інформація про поліпшення матеріального стану, так би мовити, задарма: отримання спадщини, гонорару, процентів тощо. Ці відомості швидко доводяться до відома осіб, які виношують злочинні наміри з метою пограбування.

Громадяни не завжди обережні у повідомленні про свою поїздку за кордон, яка може бути розцінена як один зі способів поліпшення матеріального становища. А отже, через втрату пильності вони стають потерпілими.

Щоб допомогти громадянам захиститися від грабежів та розбійних нападів, важливо поінформувати їх про місця найбільшої ймовірності вчинення таких злочинів. Найчастіше грабежі вчинюються під час поїздки за кордон на власному автомобілі. Туди і назад громадяни їдуть із товаром та валютою. У дорозі трапляються різноманітні випадки (зупинки транспорту, випадкові подорожні), що створює можливості для пограбування. Це ж стосується знайомства з людьми під час черги на кордоні, де постійно перебувають бажаючі легкої наживи.

У правоохоронних органах достатньо інформації про розбійні напади, грабежі з боку пасажирів, яких власник автомобіля вирішив підвезти. Це, як правило, молоді люди, що вимагають поїздки за місто з прихованою метою заволодіти автомобілем. Тут безпечності мало, навіть якщо автомобіль зупиняє молода дівчина.

Буває й навпаки, коли водії таксі, особливо приватного, самі грабують своїх пасажирів. Зокрема, це стосується таких місць, як вокзали, аеропорти, великі автовокзали та ін.

Особливо небезпечні прогулянки наодинці у пізній вечірній час, неосвітленими місцями, парками, вхід до підземних переходів, метро, ліфтів. Часто там гуртуються п'яниці, наркомани та інші особи, що у будь-який час готові на злочин.

Пограбування й розбійні напади рідко виникають стихійно. Це здебільшого наперед запланований і добре продуманий злочин, до якого кваліфіковані грабіжники ретельно готуються. Цьому сприяють також зарубіжні фільми-бойовики, детективна література тощо.

Серйозні роз'яснення потрібні жінкам стосовно того, як не стати жертвами зґвалтування. Юристи мають надавати жінкам максимум інформації про різні випадки, які трапляються у кримінальній практиці. Насамперед жінка не повинна провокувати збудження у чоловіка. Це стосується, зокрема, її одягу (відверта оголеність), погляду, манери поведінки тощо. Порушують чоловічу рівновагу висловлений жінкою жарт на інтимну тему, що часто сприймається як натяк на готовність до інтимних стосунків. Інколи жінка свідомо хоче сподобатися чоловікові, спокусити його, але при цьому залишитися недосяжною. Проте така ситуація стає основною причиною зґвалтування.

Підступну роль у зґвалтуванні відіграє алкогольне сп'яніння. У такому стані вільно висловлюються різні думки, рухи стають енергійними, дії відчайдушними, а контроль зникає. Також вразливим і небезпечним є такий емоційний стан жінки, як розпач чи горе, коли вона може втратити контроль над собою.

Нині широко практикуються послуги служби знайомств. Жінки повідомляють про свою зовнішність, риси характеру, вік, наявність окремої квартири тощо. Така необачність призводить до сумнозвісних наслідків.

Поява одинокої жінки у безлюдних, часто неосвітлених місцях, на горищах, у підвалах, лісопарках, на пустирищах тощо також може стати причиною зґвалтування. Тут жінку можуть переслідувати чоловіки, тому потрібно знати ряд прийомів самозахисту.

Часто зґвалтування трапляється тоді, коли жінка зупиняє попутний автомобіль, або коли сама за кермом запрошує пасажирів чи просить зробити дрібний ремонт автомобіля у дорозі.

Юристам особливо важливо здійснювати виховну роботу серед неповнолітніх дівчат та їхніх батьків. Діти мусять про кожен свій крок чи підозру повідомляти батькам, а батьки ніколи не повинні залишати без нагляду дівчаток. Батьки повинні знати, що не треба карати дитину, якщо вона у зв'язку зі злочином щось зробила не так. Факти, які дитина довіряє батькам, мають використовуватися для того, щоб їй допомогти. Потрібно так виховувати дівчинку, щоб вона зрозуміла, що перебування тривалий час із хлопцем наодинці, особливо у під'їзді, порожній квартирі, а тим паче спільна ночівля - це велика небезпека. Негативно впливають на самотніх молодих людей порнографічні малюнки, сексуальні відеозаписи, музика тощо. Це рано чи пізно може призвести до неприємностей.

Відомо чимало випадків зґвалтування дітей членами сім'ї, рідними, знайомими, квартирантами. У такій ситуації мати дівчинки повинна постійно контактувати з дочкою, бути з нею відвертою.

У питаннях злочинів, пов'язаних зі зґвалтуванням, просвітницька діяльність юриста має бути особливо витонченою, делікатною. Потрібно, щоб юриста сприймали як щирого порадника, службову особу, котра бажає застерегти від несподіванок, запобігти тяжкому злочину. Поширення інформації про зґвалтування повинно здійснюватися зі збереженням таємниці.

Працівники правоохоронних органів у сучасних умовах мають отримувати повний тезаурус про шахрайство, азартні ігри, шантаж, здирство тощо. Адже у процесі переходу до ринкової економіки в нашій державі з'явилося багато осіб, які шукають легкого заробітку нечесним шляхом. Інколи це спонукає громадян до помилок й участі у вчиненні злочину.

Сьогодні найбільш поширений вид шахрайства - обмін валюти. Зокрема, фальшиві купюри виготовляють злочинці на множильній апаратурі (ксероксі), а також шляхом наклеювання відповідної цифри на текстовий напис. Тому не треба міняти валюту у приватних осіб.

Інколи шахрайством можуть займатись службові особи, які працюють у пунктах обміну валюти. Прийнявши справжню купюру, вони повідомляють, що вона фальшива. Для цього демонструють фальшивість спеціально приготовленої купюри на відповідному приладі. Якщо громадянин не має записаного номера купюри, він нічим не доведе свою непричетність до розповсюдження фальшивої валюти. Поширеним видом шахрайства з валютою є також продаж її У заломленому (складеному) вигляді з використанням так званої «ляльки». Інформація про це повинна постійно поширюватися серед населення.

Здійснюється шахрайство під час продажу фальшивих залізничних квитків, лотерейних білетів, фальшивих картин, ікон, предметів антикваріату, поношених промислових товарів тощо. Як правило, це відбувається у багатолюдних місцях з нагнітанням ситуації поспішності. Нерідко шахраї приходять у квартиру, щоб продати золоті та інші дорогоцінні вироби, які, як правило, є підробками.

Громадян потрібно інформувати щодо питань приватизації житла через оголошення у пресі, складання договорів працевлаштування з певною умовою, перерахування грошей за фальшивим рахунком у банку для купівлі, наприклад, автомобіля, отримання фальшивих ордерів на квартиру, купівлі-продажу автомобіля на ринку та ін.

Великої шкоди завдають різноманітні ворожки, знахарі, гіпнотизери, екстрасенси. Як правило, розкрити такі злочини важко, про що повинні знати громадяни.

Окремі шахраї «спеціалізуються» на одруженні. Це можуть бути як чоловіки, так і жінки з фальшивими паспортами. Під виглядом виїзду за кордон пропонують продати речі, а потім присвоюють гроші й зникають.

Частіше потрібно нагадувати громадянам, що одним із видів шахрайства є азартні ігри, серед яких гра в наперсток, рулетку, мильницю, карти та ін. Такі ігри організовуються у спеціально обумовлених місцях, поїздах, на пляжах. Здебільшого шахраї працюють бригадне по п'ять-шість осіб, які діляться потім виграними грішми. Суть будь-якої гри полягає у справжньому запланованому обмані, на який ідуть громадяни.

Більш жорстоким злочином на відміну від шахрайства є здирство. Тут злочинці своїх послуг не пропонують, а діють нахабно, відкрито, переважно погрожуючи вогнепальною чи холодною зброєю. Також вдаються до інших видів погроз: спалення квартири, машини чи гаража, викрадення дитини або інших членів сім'ї. Своєрідним видом здирства є шантаж. Ці види злочинів найчастіше застосовують до посадових осіб, бізнесменів, заможних громадян. Юристи повинні інформувати громадян про різноманітні випадки цих злочинів, рекомендувати не потрапляти у залежність від злочинних структур І повідомляти про такі випадки правоохоронні органи.

Чи не найпоширеніший вид злочину - хуліганство. Громадяни в основному непогано поінформовані про хуліганські дії окремих осіб. Але працівникам правоохоронних органів варто на основі інформації, якою вони володіють, викривати причини хуліганських виявів, вказувати місця найбільш ймовірного їх вчинення, запобігати цьому. Громадяни повинні пам'ятати, що їм потрібно захистити себе від демонстрування фізичної сили хулігана. Важливо не потрапляти у ситуації, в яких виявляються амбіції хулігана, вивищення свого «я», досягнення злочинної мети будь-яким способом.

Причинами хуліганських дій є суперечки, реагування на зауваження, заступництво за інших, зведення порахунків, провокування громадян на грубощі. Хуліганські дії вчинюються часто з причин, не залежних від самих громадян. Це буває тоді, коли хулігани перебувають не в «настрої» або просто «сверблять руки», коли їм не подобається щось у перехожих (одяг, мова, дії). Здебільшого хуліганські дії вчиняються через надмірну кількість вжитого алкоголю, який збуджує нервову систему.

Отримання громадянами широкої інформації про хуліганство дасть змогу уникати різноманітних конфліктних ситуацій. Тобто у питаннях самозахисту громадян від хуліганських дій потрібно вибирати прості правила особистої безпеки.

Обов'язок юриста у питаннях самозахисту населення від злочинних посягань полягає у роз'ясненні того, що злочинці шукають задоволення своїх матеріальних і фізичних потреб. Тому, щоб захистити себе, необхідні фізична і психологічна готовність до надзвичайної ситуації. В усіх випадках треба шанувати власне здоров'я, оскільки матеріальну чи грошову втрату можна компенсувати, а ушкоджене здоров'я чи навіть життя ніколи не вдасться повернути. Треба враховувати і психологічний чинник своєї поведінки. Злочинцям легше подолати опір боязкої й нерішучої, ніж спокійної та впевненої у собі людини. Проте така впевненість повинна мати межі і гнучкість. У кожному конкретному випадку доцільно використовувати деонтологічні (свої власні) норми поведінки, які стосуються тільки самого себе, тільки у даній ситуації і тільки один раз. У інший час, навіть для тієї ж особи, деонтологічні норми будуть іншими. Вони залежать від багатьох чинників: фізичного й психічного стану особи, її інтелекту, знання основ самооборони, місця події, кількості нападаючих і тих, хто обороняється, темпераменту, емоційного стану та ін.

Загалом з метою запобігання злочинам та захисту населення від злочинних посягань юристи передусім повинні сприяти формуванню у громадян поваги до права, виробленню позитивного особистого ставлення до правоохоронних органів.

Стосовно першого зазначимо, що у більшості населення ще не сформована необхідна законослухняність, виявляється певна неповага до права. Замість панування у суспільстві духу права, поширений правовий нігілізм, навіть беззаконня. Тому особливо нині юристи повинні спрямовувати громадян на те, щоб не відповідати злом на зло, оскільки добро сильніше від зла, і рано чи пізно справедливість торжествуватиме.

Стосовно другого - правоохоронні органи України ще не користуються належним авторитетом серед населення. Це пов'язане з багатьма об'єктивними та суб'єктивними причинами. Проте зі вступом нашої держави до Ради Європи зміняться структура й статус правоохоронних органів, вони відповідатимуть вимогам європейських цивілізованих держав.

Звичайно, успіх діяльності юриста у питаннях самозахисту населення залежить, зокрема, від одержання відповідної інформації. Зауважимо, що уваги у практиці самозахисту населення для юриста, Звичайно, недостатньо, тому закон передбачає ще й оперативно-розшукову діяльність.

Працівники правоохоронних органів повинні роз'яснювати громадянам, що їхнім обов'язком є повідомлення у відповідні інстанції про будь-який злочин чи спробу його вчинення. Адже неповідомлений випадок - це певна «перемога» злочинця. При цьому не треба вагатися, що порушення дрібне, оскільки з нього виростають тяжкі злочини. Інколи громадяни ще виявляють пасивність, байдужість, що на руку злочинцям, у яких складається враження про свою невловимість, що спонукає до вчинення нових злочинів.

Кожне суспільство забезпечує власну безпеку. Така суспільна безпека зумовлюється певними причинами і має на меті захистити своїх громадян. Одним зі складових елементів суспільної безпеки є інформаційна безпека. Потрібно розрізняти інформаційну безпеку громадян та інформаційну безпеку юристів. Інформаційна безпека громадян полягає у тому, що держава має подбати про забезпечення нормальної життєдіяльності членів суспільства. Це стосується запобігання й захисту від усіляких домислів, наклепів, ворожої політики щодо суверенітету України, поширення дезінформації та фальшивих відомостей про історію українського народу тощо. Особливо негативний вплив мають зарубіжні кінофільми, відеозаписи про аморальний спосіб життя, що негативно впливає на молодь, відволікає її від участі в державотворчому процесі. З позицій національної безпеки громадян завдання юристів полягає в тому, щоб застерегти населення від злочинних посягань, ознайомити з методами та формами самозахисту.

Стосовно інформаційної безпеки юристів, то вона полягає в попередженні будь-якої форми фізичної, матеріальної чи моральної шкоди щодо працівників правоохоронних органів. У цьому приховано зміст соціальної захищеності юристів, яка нині належним чином не налагоджена. Юристи постійно працюють зі злочинцями, застосовують суворі заходи покарання, що спричинює незадоволення протилежної сторони. Але у побуті, особистому житті юристи і члени їхніх сімей на кожному кроці змушені вступати з ними у різні суспільні стосунки. І що характерно, злочинці можуть легко отримати будь-яку інформацію про життя юриста, яку й використовують проти нього і членів його сім'ї. Така нецивілізована інформаційна безпечність часто закінчується трагічно.

Таким чином, йдеться про права та свободи людини та їхній надійний захист з боку правоохоронних органів.

Доцільно зробити деякі уточнення щодо співвідношення понять «права людини» і «свободи людини». Проблема ця й досі є об'єктом дослідження багатьох вчених, її навряд чи можна вважати до кінця вирішеною.

Права особи пов'язані насамперед з їх конкретною реалізацією тими чи іншими особами або державними органами. Йдеться, безумовно, про активні цілеспрямовані дії. Бездіяльність, навпаки, розцінюється як ненадання можливості реалізувати свої права, а це вимагає самозахисту і захисту з боку юриста.

Інша справа, коли йдеться про поняття «свобода людини». Гадаємо, що вона передбачає, так би мовити, протилежне - невтручання інших у їх самореалізацію. У цьому випадку заборонена сама дія, адже треба дати людині змогу здійснити свої законні вольові зусилля, які також підпадають під самозахист. Власне, кожна відповідна ситуація може свідчити про порушення або прав, або свобод, або одночасно обох (залежно від втручання чи невтручання сторонніх осіб чи держави).

Вираженню самозахисту прав і свобод людини має слугувати такий соціальний механізм, який давав би певну гарантію їх реалізації зі сторони держави. Такою гарантією є внутрішні закони держави й діяльність юридичних органів. Ці функції покладені, передусім, на юриста як на державного службовця з властивими йому високою моральністю (фактичною і практичною), глибоким усвідомленням свого професійного обов'язку.

Права, якими володіє людина, мають здебільшого альтернативний характер. У своїх діях людина може схилятися до добра чи зла, а шлях до досягнення мети може супроводжуватися тими чи іншими перешкодами, які у підсумку негативно впливатимуть на життя, здоров'я тощо. У такому випадку перед людиною постає дилема: чи долати перешкоди, чи пустити все на самоплив? Якщо обрано вольовий шлях учинення добра, то цьому крім моральних норм сприяє ще й позитивне право держави. Так, Конституція України гарантує кожному право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань (ст. 27), вимагати поваги до своєї гідності (ст. 28). Зауважимо, що це стосується і тієї людини, яка живе за законами зла. Треба звернути увагу на духовно-моральне право цієї людини вимагати непорушення її прав, недопущення впливу зла на зло.

Відповідний самозахист має відображати духовно-моральні аспекти життя. Згідно з християнською мораллю, не тільки на добро, а й на зло потрібно відповідати добром.

Відомо, що чинним законодавством не заборонений фізичний спосіб самозахисту чи звертання у судово-правоохоронні органи. Тому треба сприяти вихованню такого внутрішнього стану самозахисника, щоб вибір його вимушених дій був продиктований саме його добрими думками чи зверненням до державного правосуддя. Такий самозахист прав і свобод громадян не вимагає духовно-моральних санкцій.

Юридична діяльність у державі має бути спрямована на те, щоб довести громадянам, що найбільшим злом для потерпілих від порушення їхніх прав і свобод є їхня ж легковажність щодо власної безпеки, честі, гідності.

Організація самозахисту прав та свобод людиною пов'язана з умінням юристів виховувати психологічну готовність до надзвичайної ситуації, враховувати психологічні фактори поведінки людини.

Отже, самозахист прав і свобод - це вміння громадянина використовувати норми природного і позитивного права, морально-юридичної практики щодо недопущення правопорушень іншими особами і повернення (відновлення) законних благ, необхідних для їх життєдіяльності.

Оволодіння нормами природного права громадянином повинно здійснюватися без втручання юриста (виняток становить особиста консультація юриста). Це дає змогу самостійно обрати (і визначити) власне ставлення до вчинення проти особи правопорушення. В іншому випадку матимемо порушення свобод громадянина. Що стосується використання морально-юридичної практики, то без професійної допомоги юриста громадянам обійтися важко.

У розпорядженні юриста є необхідна інформація про порушення прав і свобод громадян. Він знає шляхи розв'язання багатьох проблем, володіє певними формами та методами профілактики. Порушені права і свободи громадян завдяки професійним діям юриста можуть бути відновлені, оскільки одна з форм самозахисту полягає у звертанні до юридичних установ.

Зазначимо, що самозахист прав і свобод є по суті інтелектуальною боротьбою за існування людини, що вимагає духовних, моральних та правових знань. Своєрідним гарантом боротьби за життя особи є професійна юридична діяльність, яка ґрунтується на гуманістичних принципах.

Незаперечним є той факт, що особи, які посягають на права і свободи інших людей, вчинюють правопорушення. Тому важливо встановити суспільні та біологічні джерела такої агресивної поведінки людей, визначити філософську та соціологічну концепцію природи покарання за злочин.

Філософія покарання - це одна із важливих проблем людства. Адже карає людину теж людина, виявляючи суб'єктивізм, дію свідомості та почуття. Тому про справедливість в абсолютному розумінні не може вестися мова. А відносна справедливість межує з порушенням норм позитивного або духовного й морального права. Все це стосується безпеки життєдіяльності та вимагає певної пропедевтики.

Якщо розглядати у цьому контексті життєдіяльність українського суспільства загалом, то зрозуміло, українська державність не до вподоби багатьом, хто звик, що Україна перебуває у складі іншої держави. Але існує й інша причина такої недоброзичливості - потенційні можливості України. Фактично українців «поважають від душі» за миролюбну хліборобську вдачу, за наявні природні багатства, за працьовитість і терплячість. Відомо, що при успішному розвиткові Україна з такими людськими і природними ресурсами стане могутньою державою не тільки в Європі. Тому не дуже прагне якась держава активного суспільного розвитку України. Звідси й випливають усі1 можливі види безпеки, що загалом становлять національну безпеку України.

З цього приводу на запитання, як жити, щоб вижити, М. Амосов дає таку відповідь: бути розумними, використовувати знання про Всесвіту, жити за наукою, тоді не загине біосфера [41, с. 6]. Тобто філософське розуміння світу дає великі гарантії безпеки. Людина повинна повсякчас замислюватися про своє призначення на Землі. Тим більше тоді, коли йдеться про юриста, про реалізацію ним норм позитивного права. Тут вислів М. Амосова «жити за наукою» набуває вагомого змісту, оскільки одне позитивне право ще не є правом у цілому. Це думки лише юридичних позитивістів, які ніби зосереджені на одних законах. Адже ще є моральне і природне право, які в регулюванні суспільних відносин у більшості випадків виявляються ефективнішими.

Соціологія права для безпеки життєдіяльності «пропонує» активніше використовувати здобутки культури. Людина за своєю природою працьовита, творча. Вона постійно вдається до інтелектуальних дій. Хоча такі дії повинні бути під контролем свідомості, все ж потрібно здобутки кожної людини використовувати у житті. Таким чином використовуватимуться набутий культури у життєдіяльності людини.

Рано чи пізно кожен неминуче дійде висновку, що без культури неможливо вилікувати недуги країни [43, с. 9]. Справа в тому, що здебільшого тоді, коли суспільство незадовільно розвивається, звинувачують слабку економіку, право, державу, політику тощо. А наука доводить - причина в духовності, в культурі. Тому філософсько-соціологічне обґрунтування безпеки правової життєдіяльності людини полягає передусім у духовності, розумінні законів Всесвіту, житті за законами природи та умілому використанні інтелектуальних здібностей самої ж людини.

Звичайно, духовне право допускає елементи суб'єктивізму, зокрема, юристами, але за умови усвідомлення цього ними самими, прощення і готовності до прощення. Це ж стосується і тих людей, які вчинюють злочин. Тут повинно діяти право покарання, ефективність права має зумовлюватися характером покарання.

При правильному розумінні цих понять не виникає суперечності у релігійному і правовому розумінні природи і призначення покарання.

Філософський підхід до природи покарання злочинця грунтується на свободі волевиявлення людини, на багатоваріантному виборі можливостей зрозуміти провину. Основою філософії покарання є: для правопорушників - усвідомлення неправильних дій і щире каяття; для юристів - правильні думки (без жорстокості й агресії), щире бажання допомогти правопорушникові стати на істинний шлях.

Отже, філософія покарання виходить із духовних концепцій екзистенціального зв'язку покарання, прощення, каяття тощо. Проте, як зазначає І. Бентам, покарання необхідне як умова існування правової системи, однак не треба забувати про суб'єктивний чинник у виборі виду покарання. Загалом у філософії покарання вбачається певний гарант безпеки життєдіяльності людини, оскільки вона (філософія) відіграє роль стримуючого фактора, націлює на поміркованість.

Основні принципи організації юристом самозахисту громадян від посягання на їхні права і свободи - де законність дій юриста і громадянина, самостійність дій громадянина, професійна обов'язковість юриста, юридична активність, систематичність, щирість у порадах, духовна (навіть не тільки моральна чи правова) відповідальність та ін.

У процесі організації самозахисту людиною своїх прав і свобод юрист здійснює певні функції, серед яких: теоретичне ознайомлення громадян з поняттям «злочинність», надання рекомендацій щодо захисту від окремих видів злочинів, роз'яснення чинного законодавства тощо.

Отже, організація юристом самозахисту населення від злочинних посягань відіграє важливу роль у формуванні його як творчого фахівця. Професійна культура юриста тоді має найвищу цінність, коли вона стає у пригоді громадянам, коли кваліфіковані поради допомагають забезпечити права та свободи співвітчизників.



Список використаної літератури

1. Чичерин Б. Н. Философия права.- СПб.: Наука, 1998.— 656 с.-(Сер. «Русская государственная мысль»).

2. Чичерин Б. Н. Философия права.- М., 1990.- 502 с. 152. Чуфаровский Ю. В. Психология в оперативно-розыскной деятельности правоохранительных органов.— М., 1996.-120 с.

3. Шиндяпина М. Д. Стадии юридической ответственности: Учебн. пособ.- М.: Книжный мир, 1998.— 168 с.

4. Шмелева Г. Г. Конкретизация юридических норм в правовом регулировании.—Львов, 1988.— 106 с.

5. Шульга М. О. Людина не повинна бути засобом // Вісник Національної академії внутрішніх справ України.-1997.-№ 9-Ю.-С. 49-63.

6. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень.-К.: Юрінком Інтер, 1999.- 304 с.

7. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред.: А. Я. Сухарев; Ред. кол.: М. М. Богуславський, М. И. Козырь Г. М. Миньковский и др.— М.: Сов. энциклопедия, 1984.-415 с.

8. Язык - культура - этнос / С. А. Арутюнов, А. Р. Баг-дасаров, В. Н. Белоусов и др.- М.: Наука, 1994.- 233 с.

9. Яловик В. Т. Професійні здібності вчителя фізичної культури і їх особливості // Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні: Матеріали Першої республіканської конференції.-Луцьк: Надстир'я, 1994.-С. 75-79,

10. Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем.-М.: Политиздат, 1991.- 527 с.- (Сер. «Мыслители XX века»).

11. Алексеев С. С. Право и перестройка: Вопросы, раздумья, прогнозы.- М.: Юрид. лит., 1987.- 186 с.

12. Алексеев С. С. Философия права.- М.: Норма, 1997.-336 с.

13. АлексюкА. М. Педагогіка вищої освіти України: Істо-рія.Теорія-К.: Либідь, 1998-560с.

14. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории.-Минск: Литература, 1998.- 1392 с.

15. Ильенков Э. В. Философия и культура.-М.: Политиздат, 1991.-464 с.

16. Керимов Д. А. Методологыя права (предмет, функции, проблемы филисофии права).- М.: Аванта, 2000.- 560 с.

17. Керимов Д. А. Предмет философии права // Государство и право- 1994.-№ 7-С. 42-47.

18. Кистяковский Б. А. Философия и социология права / Сост., примеч., указ. В. В. Сокова-СПб.: РХГИ, 1999.- 800 с.

Реферат на тему: Юридична деонтологія. Обов'язок юриста в організації самозахисту населення від злочинних посягань (пошукова робота)

Схожі реферати:
Категорія: Право | Додав: gdomz | Теги: самозахисту, організації, деонтологія., злочинних, Юридична, від, юриста, посягань, обов'язок, населення
Переглядів: 309 | Загрузок: 149 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Copyright MyCorp © 2016
Адміністрація не несе відповідальності за матеріалів розміщені на сайті! Усі матеріали предсталені для ознайомлення! Конструктор сайтів - uCoz | Карта сайта
gdomz.at.ua - готовые домашние задания, Готовые домашние работы. Скачать бесплатно гдз. Решебники. Скачать решебники. Решебники по всем предметам. Скачать бесплатно решебники. Решебники.