Мислення і мова (реферат), реферат
Неділя, 04.12.2016, 09:09
Реферати безкоштовно
Головна Реєстрація Вхід
Приветствую Вас, Гість · RSS
Форма входа
Меню сайта
Пошук
Оплачена реклама
Наше опитування
Ви ще до нас повернетесь?
Всього відповідей: 4418
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог файлов
Головна » Файли » Реферати » Логіка

Мислення і мова (реферат)
17.02.2013, 16:28




Скачати реферат

Мислення і мова (реферат)


1. Мислення (міркування): визначення і осбливості.

Мислення людини є об'єктом вивчення філософії, психології, соціології та інших наук. Науки, що вивчають мислення людини, на підставі свого предмету і методу дослідження дають специфічне визначення поняттю "мислення". Найпоширенішим у філософії та конкретних науках є визначення мислення як вищої форми відображення об'єктивної дійсності у порівнянні з чуттєвим відображенням чи "живим спогляданням". Відображення дійсності — одна з головних функцій мислення, але поступово, в процесі історичного розвитку, мислення людини ускладнювалося і почало виконувати нові функції — прогнозування майбутнього, проектування нових видів діяльності, рішення проблем, що виникають перед людиною і людством та ін.

Враховуючи складність і поліфункціональність людського мислення, визначимо його так:

Мислення — це специфічна ідеальна (розумова) діяльність людини, що здійснюється в певних соціокультурних умовах. Його сутність полягає в пізнанні (відображенні) предметів і явищ об'єктивної дійсності, прогнозуванні майбутнього, створенні певних програм (планів, проектів, моделей) практичної і теоретичної діяльності, вирішенні практичних і теоретичних завдань та проблем, воно також виконує функції аналізу, синтезу, тлумачення та ін.

Головні особливості мислення: суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і опосередкованість відображення, нерозривний зв'язок з мовою. Носіями мислення є як окремі індивіди, так і соціальні спільності людей (різноманітні соціальні групи людей, які об'єднуються певним чином). Мислення людини формується і розвивається у процесі її конкретної діяльності, тому чим різноманітніша діяльність людини, тим багатше і різнобічніше її мислення.

Міркування — це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних, відомих знань отримують нове знання.

Міркування — зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних висновків.

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення — або істина, або хиба.

2. Діяльність і мислення

Оскільки науки, які вивчають мислення людини, виходять із принципу єдності мислення і діяльності, визначимо, що таке діяльність.

Діяльність є специфічно людським способом буття людини і її взаємовідношення з оточуючим світом, у процесі якого вона творчо пізнає світ, змінює його і самого себе. Головними характеристиками діяльності людини є цілепокладання, предметність, історичність, єдність опредметнення і розпредметнення.

Цілепокладання як головна ознака діяльності — це формування цілі-суб'єктивного образу бажаного і втілення її в дійсність за допомогою певних засобів.

Предметність означає перетворення людиною явищ дійсності в предмет знаряддя і засоби реалізації цілей.1 Немає безпредметної діяльності. Сам предмет діяльності може виступати як в матеріально-речовинних формах, так і ідеально-образних, знаково-символічних формах.

Історичність означає об'єктивний процес розвитку самої діяльності, реальна зміна форм і типів діяльності.

Опредметнення означає "перетворення людських сил і здібностей з форми живої діяльності у форму застиглої предметності", або, інак­ше кажучи, створення предметного світу, другої штучної природи шляхом практичної реалізації даних від природи творчих сил і здібностей, а розпредметнення означає "переведення застиглої предметності в органічні моменти живої діяльності, перетворення об'єктивованих у предметах людських здібностей і соціального смислу на надбання індивідів"2, або, інакше кажучи, процес включення (переходу) предметів об'єктивного світу із його особистої сфери у сферу людської діяльності. Процеси опредметнення і розпредметнення завжди проявляються в нерозривній єдності. Історично діяльність людей стала поділятися на практичну (матеріальну, фізичну) і теоретичну (розумову, ідеальну).

Практична діяльність або практика (від грец. "ргахіз" - дія, діяння, активність, діяльний) — це є безпосередня, чуттєво-конкретна, матеріальна діяльність, яка забезпечує існування людини і суспільства, веде до історичного розвитку суспільства, до якісної зміни способу життя. Практична діяльність або практика спрямована на зміну і перетворення природи з метою її соціального привласнення, на зміну і перетворення суспільних відношень з метою їх удосконалення, перетворення самої людини з метою розкриття її творчих сил і здібностей.

Теоретична або ідеальна діяльність —це діяльність розуму, мислення, духу, що являє собою систему інтелектуальних операцій з абстрактними об'єктами і знаками.

У процесі діяльності людини виникає особливий феномен — рефлексія. Термін "рефлексія" (від лат. "ге/іехіо" - звертання назад) має такі значення: 1) відображення; 2) роздуми, самоаналіз, спрямованість свідомості, мислення на самих себе; 3) дослідження суб'єктами діяльності результатів своїх практичних і теоретичних дій ("як зробив?", "чи правильно зробив?", "чому не так зробив?").

Практична і теоретична діяльність людини нерозривно взаємопов'язані і створюють феномен суспільної (соціальної) діяльності. Видами соціальної діяльності, в яких практичне і теоретичне, матеріальне та ідеальне виступають у нерозривній єдності, є гра, навчання, робота (праця).

Залежно від професійної спрямованості, соціальна діяльність людей поділяється на виробничу, громадську, пізнавальну, спортивну, адміністративну та ін.

Основним видом діяльності, без якої неможливо здійснювати всі інші види діяльності, є комунікативна діяльність або спілкування (діалог суб'єктів діяльності).

3. Структура мислення

Структура мислення. Мислення людини складається із змісту і форми.

Зміст мислення (думки) — це предмети, явища, процеси об'єктивного світу, які відображаються в мисленні, або предмет думки, або те, про що людина думає. За змістом думка може бути істинною або хибною. "Істинність" і "хибність" — це основні логічні категорії, за допомогою яких дається логічна оцінка певному висловлюванню, що містить у собі думку про дійсність. Вперше визначення істини дав Арістотель. Він визначив істину як відповідність висловлювань (суджень) дійсності, а хибність — як їх невідповідність дійсності, і навів такий приклад: "Отже, не тому ти блідий, що ми правильно вважаємо тебе блідим, а навпаки, якраз тому, що ти блідий, ми, які стверджуємо це, говоримо правду".

Зміст мислення не може існувати без форми. Форма мислення — це спосіб організації думки, спосіб її побудови та виразу. Форма мислення виражає дещо загальне, інваріантне в різних за змістом думках. Люди виражають свої думки в таких логічних формах: у поняттях, висловлюваннях (судженнях), умовиводах. По формі думка може бути побудована правильно і неправильно. Формальна правильність розсудів і міркувань, висновків означає їх відповідність законам мислення.

Закони мислення — це необхідні, суттєві, стійкі, повторювальні зв'язки між думками у процесі розсудів та міркувань про предмети, явища і процеси об'єктивного світу.

Між змістом думок за істинністю чи хибністю і формально правильною побудовою цих думок може виникнути суперечність, тобто за формою думка може бути побудована правильно, а за змістом вона є хибною. Цю суперечність використовують люди для побудови навмисно хибних розсудів (софізмів).

Структура будь-якого міркування складається з двох основних компонентів:

♦ засновків;

♦ висновку.

Засновки — це висловлювання, в яких міститься вихідне, відоме знання.

Висновок — це висловлювання, в якому міститься нове знання і яке отримують логічним шляхом із засновків.

♦> Розглянемо класичний приклад міркування, який наводиться майже в усіх підручниках з логіки ще з часів середньовіччя:

Усі люди є смертними.

Сократ — людина.

Сократ є смертним.

У цьому міркуванні висловлювання:

♦ «Усі люди є смертними»;

♦ «Сократ — людина»

можна вважати засновками, а висловлювання, яке стоїть під рискою,

♦ «Сократ є смертним»

можна вважати висновком цього міркування.

Звичайно, у житті ми ніколи так не міркуємо. Як правило, в процесах реальної комунікації люди опускають деякі засновки, а іноді й висновки міркувань, тобто скорочують їх.

Однак якщо ви хочете провести ґрунтовний логічний аналіз міркувань супротивника, грамотно розкритикувати його точку зору, виявити помилки, наявні в його міркуваннях, побудувати обгрунтоване спростування його позиції з якогось питання, перш за все ви повинні вміти відновлювати міркування у повному вигляді, тобто вміти з'ясовувати усі засновки і висновки міркувань співрозмовника.

З першого погляду здається, що нічого складного в такій елементарній операції немає. Однак, як свідчить досвід, дуже багато людей не тільки не вміють цього робити, а навіть не замислюються над цим. У результаті ми маємо дискусії, де кожний учасник говорить про своє, бо сприймає міркування співрозмовника як певний потік слів, навіть не намагаючись проаналізувати його.

Спробуємо на прикладах розглянути цю логічну операцію.

♦ Одного разу до давньогрецького філософа Сократа прийшов молодий чоловік за порадою. Його цікавило питання: «Чи слід йому вже одружуватися?» Сократ подивився на нього і відповів:

«Одружишся ти чи не одружишся, все одно будеш каятися» Довго розмірковував молодий чоловік, щоб з'ясувати, що мав на увазі Сократ. Спробуємо разом з ним відновити міркування Сократа у повному вигляді, тобто з'ясуємо всі його засновки і висновок.

Але перш ніж ви розпочнете роботу — одне зауваження: не намагайтеся, виконуючи це завдання, наводити свої власні думки щодо одруження, пам'ятайте, нас цікавить лише точка зору Сократа.

А тепер правильна відповідь. Повне міркування Сократа має такий вигляд:

Якщо ти одружишся, то будеш каятися.

Якщо ти не одружишся, то будеш каятися.

Ти одружишся або не одружишся.

Отже, ти будеш каятися.

♦ Свого часу давньоримський філософ Лукрецій Кар, автор відомої книги «Про природу речей», навів таке міркування: «Те, що змінюється, руйнується, і, отже, гине”. Відновимо його у повному вигляді.

Те, що змінюється, руйнується.

Те, що руйнується, гине.

Отже, те що змінюється, гине.

Ми розглянули невеликі за обсягом міркування, і у вас був час подумати над ними. Уявіть тепер, що йде усна дискусія, диспут, полеміка. Співрозмовники можуть наводити для обгрунтування власної позиції з певного питання значно більші міркування. Це може бути навіть не одне міркування, а ціла їх низка. Якщо ви володієте логічним прийомом відновлення міркування у повному вигляді і можете чітко з'ясувати, з чого виходив ваш супротивник і до чого він прийшов, то, звичайно, у вас буде більше шансів розібратися у суті питання і кінець-кінцем одержати перемогу в суперечці.

4. Правильні та неправильні міркування. Поняття про логічну помилку

У логіці міркування поділяються на:

♦ правильні;

♦ неправильні.

Правильне міркування — це міркування, в якому дотримуються всіх правил і законів логіки. Неправильне міркування — це міркування, у якому допускаються логічних помилок внаслідок порушення правил або законів логіки.

Логічні помилки бувають двох видів:

♦ паралогізми;

♦ софізми.

Паралогізми — це логічні помилки, яких допускаються у процесах міркування ненавмисно (через незнання).

Софізми — це логічні помилки, яких допускаються у процесах міркування навмисно з метою введення в оману опонента, обгрунтування неправдивого твердження, якоїсь нісенітниці тощо.

Софізми відомі ще з давніх часів. Такими міркуваннями широко користувалися у своїй практиці софісти. Саме від них і походить назва «софізм». До нашого часу дійшли численні приклади міркувань, які застосовували софісти у різноманітних суперечках. Наведемо деякі з них.

♦ Найвідоміший античний софізм — це міркування, яке отримало назву «Рогатий».

Уявіть собі ситуацію: одна людина хоче переконати іншу в тому, що та має роги. Для цього наводиться таке обгрунтування: «Те, чого ти не втрачав, ти маєш. Роги ти не втрачав. Отже, у тебе є роги».

Це міркування на перший погляд здається правильним. Але в ньому допущено логічну помилку, яку людина, що не знається на логіці, навряд чи зможе одразу віднайти.

♦ Наведемо ще один приклад. У Протагора (засновника школи софістів) був учень Еватл. Учитель і учень уклали угоду, відповідно до якої Еватл заплатить за навчання лише після того, як виграє свій перший судовий процес. Але, закінчивши навчання, Еватл не поспішав виступати в суді. Терпець у вчителя увірвався, і він подав на свого учня в суд. «Еватл у будь-якому випадку повинен буде мені заплатити, — міркував Протагор. — Він або виграє цей процес, або програє його. Якщо виграє — заплатить за домовленістю; якщо програє — заплатить за вироком суду». «Нічого подібного, — заперечував Еватл. — Дійсно, я або виграю процес, або програю його.

Якщо виграю — рішення суду звільнить мене від платні, якщо ж програю — не буду платити за нашою домовленістю*.

У цьому прикладі також допускається логічна помилка. А яка саме — з'ясуємо далі.

Основним завданням логіки є аналіз правильних міркувань. Фахівці з логіки прагнуть виявити й дослідити схеми таких міркувань, визначити їх різні типи тощо. Неправильні міркування в логіці аналізуються лише з точки зору тих помилок, які в них допущено.

Слід зазначити, що правильність міркування ще не означає істинності його засновків і висновку. Взагалі логіка не займається визначенням істинності чи хибності засновків і висновків міркувань. Але в логіці існує таке правило: якщо міркування побудоване правильно (відповідно до правил та законів логіки) і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок такого міркування завжди буде безумовно істинним. В інших випадках істинність висновку не може бути гарантована.

Так, якщо міркування побудоване неправильно, то, навіть незважаючи на те, що його засновки — істинні, висновок такого міркування може бути в одному випадку — істинним, а в другому — хибним.

♦ Розглянемо для прикладу такі два міркування, які побудовані за однією неправильною схемою.

(1) Логіка — наука.

Алхімія — не логіка.

Алхімія — не наука.

(2) Логіка — наука.

Право — не логіка.

Право — не наука.

Очевидно, що у першому міркуванні висновок є істинним, але в другому — він хибний, хоча засновки в обох випадках — істинні твердження.

Так само не можна гарантувати істинності висновку міркування, коли хоча б один із його засновків буде хибним, навіть якщо це міркування — правильне.

Правильне міркування — міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).

Прикладом правильного міркування може бути такий умовивід: «Кожен громадянин України повинен визнати її Конституцію. Всі народні депутати України — громадяни України. Отже, кожен з них повинен визнати Конституцію своєї держави», а прикладом істинної думки — судження: «Є громадяни України, які не визнають принаймні деяких статей Конституції своєї держави».

Неправильним треба вважати таке міркування: «Оскільки економічна криза в Україні явно дає про себе знати після проголошення її самостійності, то остання і є причиною цієї кризи». Логічну помилку такого типу називають «після цього — внаслідок цього». Вона полягає в тому, що часову послідовність подій у подібних випадках ототожнюють із причинною. Прикладом неістинної думки може бути будь-яке положення, яке не відповідає дійсності, скажімо, твердження, ніби української нації взагалі не існує.

Метою пізнання є одержання істинних знань. Для того щоб одержати такі знання за допомогою міркувань, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за законами логіки. При використанні хибних засновків припускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови міркувань роблять логічні помилки. Фактичних помилок, певна річ, треба уникати, що не завжди вдається. Що ж до логічних, то людина високої інтелектуальної культури може уникнути цих помилок, оскільки давно вже сформульовано основні закони логічно правильного мислення, правила побудови міркувань і навіть осмислено типові помилки в міркуваннях.

Логіка вчить правильно міркувати, не припускатися логічних помилок, відрізняти правильні міркування від неправильних. Вона класифікує правильні міркування з метою їх системного осмислення. В цьому контексті може виникнути запитання: оскільки міркувань безліч, то чи можна, висловлюючись словами Козьми Пруткова, охопити безмежне? Так, можна, оскільки логіка вчить міркувати, орієнтуючись не на конкретний зміст думок, які входять до складу міркування, а на схему, структуру міркування, форму поєднання цих думок. Скажімо, форма міркування типу «Кожен х є у, а даний г є х; отже, даний г є у» правильна, і знання її правильності містить у собі значно багатшу інформацію, ніж знання правильності окремого змістовного міркування аналогічної форми. А форма міркування за схемою «Кожен х є у, а г теж є у; отже, г є х» належить до неправильних. Як граматика вивчає форми слів та їх поєднань у реченні, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так і логіка досліджує форми думок та їх поєднань, відволікаючись від конкретного змісту цих думок.

Щоб виявити форму думки чи міркування, їх необхідно формалізувати.

5. Логічна форма міркування

Визначення логічної форми. Формалізована мова. Метод формалізації

Основними компонентами логічної форми міркування є:

♦ логічні терміни;

♦ нелогічні терміни.

Логічні терміни в природній мові звичайно виражають за допомогою таких слів та словосполучень: «усякий*, «деякий», «є*, «невірно, що...», «якщо..., тоді...», «...і...», «...або...» тощо.

У нелогічних термінах фіксується певна інформація, про яку йдеться у вислові. Це можуть бути як окремі слова, словосполу­чення, так і цілі речення.

Як бачимо, зміст міркування виражається саме в нелогічних тер­мінах. У зв'язку з цим можна уточнити поняття логічної форми.

Логічна форма міркування — це його структура, яка виявляється в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.

Для того, щоб з'ясувати логічну форму міркування, необхідно:

1) відновити міркування у повному вигляді, тобто виявити усі його засновки і висновок;

2) з'ясувати логічні терміни, що входять до складу засновків та висновку міркування;

3) замінити прості висловлювання, що входять до складу засновків та висновку, на певні символи;

4) зобразити логічну форму міркування за допомогою відповідної схеми.

♦!♦ Розглянемо для прикладу таке міркування: «Ця посадова особа вчинила злочин, тому що вона отримала хабар*.

1. Відновимо його у повному вигляді. В результаті маємо:

Якщо посадова особа отримала хабар,

то вона вчинила злочин.

Ця посадова особа отримала хабар.

Ця посадова особа вчинила злочин.

2. До складу першого засновку міркування входить один логічний термін: «якщо, ... то*.

3. Замінимо висловлювання: «Посадова особа отримала хабар» на змінну р, а висловлювання «Посадова особа вчинила злочин» — на змінну ц.:

4. Зобразимо логічну форму міркування за допомогою такої схеми; Якщо р, тоді ^.

Р_________

Отже, ц

Це схема правильного міркування. Які б конкретні висловлювання не підставлялись замість р та ^, якщо засновки міркування будуть істинними, то його висновок також буде істинним.

Логічна форма міркування — це спосіб зв'язку висловлювань, що входять до його складу.

З метою її виявлення абстрагуються від змістовного аспекту міркування і зосереджуються тільки на тих компонентах, які виражають його формальний аспект.

Таку різницю між формою і змістом за допомогою природної мови провести практично неможливо. Це пов'язано з багатьма причинами. Одна з них (мабуть, найголовніша) полягає у тому, що люди, як правило, не можуть абстрагуватися від змісту мовних висловів, які вони застосовують у процесах мислення або спілкування з іншими людьми.

Для того, щоб наведені фактори не впливали на визначення структури, форми певного міркування, в логіці створюються штучні мови, які отримали назву формалізованих мов.

Формалізована мова — це спеціальна штучна мова, в якій вислови природної мови замінюються на спеціальні символи, за якими закріплюється певне значення.

Міркування при такому підході перетворюється на ланцюжок знаків, побудований за суворими правилами. -

Побудова моделі, в якій змістовним міркуванням відповідають їх формальні аналоги, у логіці отримало назву «формалізації*. Метод формалізації є основним методом сучасної логіки.

Цей метод широко застосовується також у праві. Однак тут у це поняття вкладається інший смисл. У правознавстві метод формалізації означає, що для вираження тієї самої думки використовується один і той же ряд слів чи прийомів. Формалізм, притаманний юридичному тексту, виражається у стереотипності, стандартизації стилю і викладу правознавчих актів і в його уніфікованості. У зв'язку з цим у текстах нормативних документів, як правило, застосовуються стандартні терміни, фрази й вислови, стійкі мовні конструкції.

Формалізація — побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням відповідають формальні аналоги.

Виявлення форми думок ускладнюється тим, що природна мова, з допомогою якої ці думки виражаються, не дає можливості абстрагуватися від їх змісту. Тому першим кроком у процесі формалізації є вилучення природної мови. Оскільки ж думки не існують поза матеріальною оболонкою, то замість природної мови вводять штучну мову, насамперед набір символів для позначення елементів думок, які використовують для побудови відповідних логічних структур. Наступним кроком є встановлення скінченого числа правил утворення висловлювань з певного набору символів або переліку зразків, які дають змогу виділити правильні для даної системи висловлювань (формул) з усіх тих, які можна побудувати з цього набору символів. Важливим моментом формалізації є визначення правил переходу одних правильних висловлювань в інші. При формалізації доводиться виявляти ті елементи структури думок чи міркувань, які не виражені в явній формі, але домислюються. Процес формалізації буде проілюстровано при викладі логіки висловлювань.

Формалізація дає змогу виявити загальні структури думок, сформулювати на цій основі загальні закони і правила міркування, завдяки чому можна замінити будь-яке змістовне міркування, фрагмент тексту чи й цілий текст відповідною системою формул.

Розрізняють природну (розмовну) і штучну мови. Освоєння сучасної логічної науки передбачає ознайомлення з такими аспектами мови, як семантика, синтаксис, прагматика.

Семантика (в логіці) — розділ логіки, в якому вивчається значення, смисл понять і суджень.

Вона передусім уточнює такі поняття, як «смисл», «відповідність», «предмет», «множина», «логічне слідування» (випливання), «інтерпретація». Важливе місце в семантиці посідають розрізнення змісту понять і їх обсягу, значення істинності та смислу суджень. Властивості, пов'язані з обсягом понять і значенням істинності судження, називають екстенціональними, а властивості, пов'язані зі змістом поняття і смислом судження, — інтенціональними. Так, судження «"Сім" —• просте число» і «Київ — столиця України» рівносильні екстенціонально (значення істинності цих суджень збігається). Однак ці судження відрізняються інтенціонально (смисл їх різний).

Синтаксис — розділ логіки, який вивчає суто формальну частину формалізованої мови, тобто не інтерпретованого числення (на відміну від семантики, предметом якої служить саме інтерпретація мови).

Об'єктами такого вивчення є алфавіт формальної системи (числення), що розглядається, правила утворення виразів (формул) предметної мови числення і правила перетворення (правила виводу) в ній.

Прагматика — розділ семіотики (науки про знаки), який вивчає відношення того, хто використовує знакову систему, до самої знакової системи.

Прагматичні властивості та відношення (прикладами останніх є: стилістичні характеристики мови, які забезпечують адекватніше сприймання повідомлень, оптимальне для їх розуміння; характеристика припустимої стискуваності тексту, за якої зберігається його зрозумілість тощо), на відміну від синтаксичних і семантичних, не піддаються вираженню засобами самої знакової системи, яка служить для передачі повідомлень, а виявляються при її сприйманні інтерпретатором. Ці властивості та відношення характеризують процес розуміння знакової системи людиною, яка сприймає цю систему.

Символічна (математична) логіка є новим етапом у розвитку формальної логіки. Вирази, якими вона оперує, записуються з допомогою штучної мови — мови символів, зокрема алгебраїчних знаків. Наука про знаки, як відомо, називається семіотикою. Логіку цікавлять ті знаки, які використовуються в штучних мовах науки. Символи, до яких вдається логіка, подібні до тих знаків, які використовують в інших науках — математиці, хімії тощо.

Систему символічних позначень, яку використовують у тій чи іншій науці, називають мовою символів. її не слід ототожнювати з природною, тобто звичайною мовою. Мова символів існує тільки на основі природної мови. Вона є лише допоміжним мовним засобом, хоча використання її в науці має велике значення. Мова символів не універсальна, оскільки використовується зі спеціальними науковими цілями. Та чи інша мова символів має смисл тільки у відповідній науці. Лише за допомогою звичайної (природної) мови можна розкрити смисл і значення символів, які вводяться.

Мовою символів можна виразити лише загальнозначуще для всіх людей, тобто ті зв'язки і відношення дійсності, які не залежать від поглядів, ідеалів, почуттів людей. Мова символів дає можливість:

—скорочено фіксувати різноманітні співвідношення між об'єктами, які вивчаються;

—виділяти логічні зв'язки і відрізняти їх від синтаксичних;

—за виглядом формули робити висновок про характер відношення між об'єктами, що фіксуються в ній (за умови знання введених символів);

—виражати за допомогою формул готовий результат і водночас шлях, на якому можна одержати цей результат.

Мова символів, що використовується в певних галузях знань, має міжнародне значення, полегшуючи обмін науковою інформацією.

У формулах, які виражають структуру думок, одні символи замінюються іменами конкретних предметів, взятих з тих чи інших предметних галузей, інші — містяться (не замінюються) також у всіх конкретних за змістом думках, що мають дану структуру. Перші символи (знаки) називаються логічними змінними, другі — логічними постійними (константами). Останні зберігають свої властивості для будь-яких предметних галузей. У формулі «Всі 5 є Р» логічні змінні — «5» і «Р», а логічні постійні — «всі» та «є».

При побудові строгої логічної теорії символами позначаються не лише логічні змінні, а й логічні постійні. Цим не тільки досягають скороченого запису, а й усувають багатозначність слів, що виражають логічні зв'язки, постійні. Так, у наведених судженнях зв'язка «є» виражає різні логічні зв'язки:

1. Всі прямокутні ромби є квадрати.

2. Атом є подільний.

3. Прут є ріка.

У першому судженні слово «є» виражає відношення рівнозначності понять, у другому — включення підмножини в множину, в третьому — відношення елемента множини до множини. Відношення між суб'єктом і предикатом (логічним підметом і логічним присудком) у таких судженнях позначаються різними символами.

Логічні змінні, на місце яких підставляють найрізноманітніші судження, що характеризуються лише з точки зору їх істинності чи хибності, будемо позначати буквами а, Ь, с тощо. Логічні змінні, на місце яких підставляють слова, які фіксують властивості і відношення, — буквами 5, Р, К. Логічні змінні, на місце яких підставляють імена, що означають індивідуальні предмети, позначатимемо за допомогою символів х, у, г тощо. Зазначимо, що поняття, які відображають властивості і відношення предметів, у логіці називають предикатами.

6. Види і типи мислення.

У філософській та психологічній літературі дається класифікація мислення за типами, видами, засобами на певних підставах. Так, до типів мислення відносять конкретне і абстрактне, інтуїтивне і дискурсивне, наочно-образне і концептуальне (понятійне, системне).

Конкретне мислення — це розумовий процес відображення і оперування найпростішими, конкретними поняттями, які визначають предмети і явища об'єктивного світу в їх безпосередній данності людині.

Абстрактне мислення — це розумовий процес сходження від конкретного до абстрактного, тобто, пізнаючи конкретний предмет чи явище, суб'єкт пізнання абстрагується (лат. аЬзігакііо - уявне відвертання) від несуттєвого в предметі і виділяє суттєве, яке фіксується засобами мови у формі понять (абстракцій). Головна особливість абстрактного мислення — це оперування абстрактними поняттями і на їх підставі створення нових абстракцій за допомогою логічних методів аналізу, синтезу, узагальнення тощо.

Дискурсивне (лат. сіівсигзиз - міркування) — це розсудливе, обгрунтоване попереднім знанням мислення. Поняття "дискурсивне мислення" ще має значення як "логічне", "обгрунтоване", "доказове", тобто мислення, яке доводить певні положення з точки зору їхньої істинності, переконливості.

Недискурсивне мислення — це інтуїція та уявлення. Термін "інтуїція" (лат. іпіиШо - пильно, уважно дивитись) має дуже багато значень. У сучасній літературі його вживають у таких значеннях:

—миттєве осягнення сутності речей, миттєве розуміння чогось, миттєвий умовивід;

—передбачення оптимального варіанта в пошуку, передчуття проблеми;

—згадування, раптова здогадка;

—здатність швидко розглянути суть питання;

—здатність до синтезу знання;

—загальний погляд або узагальнене сприйняття;

—інсайт, або відкриття;

—підсвідомий розум, який дає істину, обминаючи логічні міркування і доведення.

Отже, інтуїція — це такий розумовий процес, який миттєво охоплює істину (суть проблеми, питання, задає напрям пошуку та ін.) без суворого логічного доведення і приводить до нового знання. В цьому розумінні інтуїція (інтуїтивне мислення) протиставляється дискурсивному (абстрактно-логічному) мисленню, яка "досягає" істини більш довгим шляхом на підставі доведення і спростування.

На рівні двох універсальних типів відображення дійсності у мозку людини — чуттєвого, наочно-образного та абстрактно-логічного мислення — вирізняють чуттєву та інтелектуальну інтуїцію.

Уявлення — це інтелектуальна здатність відтворювати образи минулого, також створювати образи майбутнього у певній понятійній формі. Залежно від функціональної ролі, уявлення поділяють на творчі і нетворчі. Наприклад, здатність уявити собі образи минулого (згадувати минуле) є не творчою, а репродуктивною уявою, проте створення образів майбутнього є, безумовно, проявом творчої уяви.

Види мислення — практичне (емпіричне) і теоретичне, професійне (як єдність практичного і теоретичного мислення). їх різновидами є буденне і наукове, філософське і художнє, інженерне і технологічне, і т.д.

В історії філософії поділ мислення людини на практичне і теоретичне вперше був здіснений філософами античності (Платон, Арістотель), в Новий час Кант, Гегель та інші філософи визначали особливості практичного і теоретичного мислення, їх функції.

Практичне мислення формується і розвивається у процесі безпосередньої життєдіяльності людини. Воно нерозривно зв'язано з конкретними діями, які здійснює людина в таких видах діяльності як гра, навчання, професійна робота, суспільна праця і виконує функцію обгрунтування діяльності. Психологи називають практичне мислення "мисленням в дії".

Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних завдань і проблем; на вирішення проблемних ситуацій, які виникають перед людиною або соціальною групою; інтелектуальну підготовку до фізичного перетворення дійсності — постановка мети, складання плану дій, пошук засобів, необхідних для досягнення мети.

Термін "практичне мислення" також використовують у значенні як доцільне, обумовлене лише метою і діями людей. Для характеристики практичного мислення можна скористатись принципом середньовічного філософа У .Оккама — "Не множити сутність без потреби".

Київський логік А.Т.Ішмуратов при аналізі практичних розсудів, які опредмечують практичну думку, називає наступні особливості — розсудливість, раціональність, доцільність, логічність.

Розсудливість означає, що людина обговорює сама з собою або з кимось іншим способи виконання діяльності, її результати і можливі наслідки, тобто осмислює по суті діяльність, яку вона здійснює.

Раціональність означає оцінку діяльності людиною, яка практично реалізує певний план, програму, схему, норму поведінки і т.д. Раціонально мисляча людина завжди співвідносить свою практичну діяльність з ідеальними планами, схемами, нормами і дає оцінку в певному контексті і ситуації.

Доцільність означає дію, яка оцінюється як засіб для досягнення мети. Синонімом терміну "доцільність" є термін "корисність" ("Корисно займатися спортом", "Доцільно частіше бувати на свіжому повітрі").

Логічність означає, наскільки логічно зумовлена (обгрунтована) та або інша діяльність, поведінка, чи виводиться вона з необхідністю із попередньої; чи імпульсивна вона, чи логічно обгрунтована попереднім планом, програмою.1

В практичних розсудах (висловлюваннях і умовиводах) головним є усвідомлення і доведення про необхідність, або бажаність, або потрібність здійснення певних дій. Бажаність, потрібність, необхідність, доцільність є вихідними положеннями (принципами, постулатами), на підставі яких у сфері практичного мислення логічно обґрунтовується здійснення планів і програм (намірів).

Теоретичне мислення — це сфера "умогляду" (за Арістотелем), сфера "чистого" розуму, який будує теоретичні системи знання, не звертаючись безпосередньо до чуттєвого досвіду; це сфера всезагальних абстракцій (понять). Всезагальним Арістотель називав "те, що є завжди і всюди".

У процесі реального мислення сучасної людини практичне і теоретичне мислення взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Практичне мислення здійснюється у процесі безпосередньої, чуттєво-конкретної взаємодії людини з оточуючим його світом. Воно:

а) наповнює теоретичне мислення новим змістом, дає вихідний матеріал для теоретичного аналізу і синтезу, для формування і розвитку нового знання в науці, філософії;

б) конкретизує теоретичне знання шляхом розробки особливих понять і методів для його практичного використання, тобто здійснює процес "сходження" від абстрактного до конкретного, від всезагального до одиничного.

Реферат на тему: Мислення і мова (реферат)

Схожі реферати:
Категорія: Логіка | Додав: gdomz | Теги: (реферат), мова, мислення, Логіка
Переглядів: 641 | Загрузок: 154 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Copyright MyCorp © 2016
Адміністрація не несе відповідальності за матеріалів розміщені на сайті! Усі матеріали предсталені для ознайомлення! Конструктор сайтів - uCoz | Карта сайта
gdomz.at.ua - готовые домашние задания, Готовые домашние работы. Скачать бесплатно гдз. Решебники. Скачать решебники. Решебники по всем предметам. Скачать бесплатно решебники. Решебники.